23 — 24 (1015 — 1016) І Субота, 2 квітня 1960 року Ціна 20 мі, Слідами однієї роботи В. І. Леніна У праці Володимира Ілліча Леніна «Роз виток капіталізму в Росії» е такі рядки: «До Південної Росії цілими масами пере селялися і переселяються іноземні капітали, інженери й робітники, а в сучасну епоху гарячки (1898) туди перевозяться з Амери ки цілі заводи». Ленін тут же вказує: «…нікополь-маріупольське товариство замо вило в Америці і перевезло звідти в Росію трубопрокатний завод». Це підприємство було споруджено в Маріуполі (нині місто Жданов). Для нього з-за океану привезли ‘ тоді геть чисто все, аж до заклепок. Весь Донецький басейн до самого Жовтня був гігантським рин ком збуту зарубіжних машин і устаткування, його одержували шахти, заводи, навіть невеликі майстерні… Глибоко перетворили донецьку землю п ’ ятирічки легінської ін дустріалізації країни. Завод, привезений з Америки, став тепер ли ше цехом величезного підприємства чорної металургії, що виросло навколо. Поруч, на березі Азовського моря, піднялися домни-ве- летні «Азовсталі», виник новий промисловий центр у Краматорську, перетворені підприємства Сталіно, Макіївки, Єнакієва. Донбас, який завозив раніше все устаткування для промисловості, сам став поставщиком цілих заводів для багатьох країн земної кулі. В 46 держав світу йде продукція Сталінського економічного рай ону. Ровесник першої п ’ ятирічки — Ново-Краматорський гігант і його сусід — Старо-Краматорський завод разом дали немало устаткуван ня для першого металургійного підприємства в Індії — Бхілайського заводу, а в Китай, Польщу, Болгарію та інші країни відправили комплекти автоматизованих прокатних цехів. Завозили колись сюди і примітивну техніку для шахт. Тепер нова галузь виробництва Сталінської області — вугільне машинобудуван ня — оснащує шахти багатьох країн гігантськими підйомниками, ву гільними комбайнами, породонавантажувальними машинами, елек тровозами. Важкі металорізальні верстати і «автоматичні ковалі» — 1 штампу вальні преси, крокуючі екскаватори і різноманітна продукція хімії залізницями і морськими шляхами йдуть з Донбасу в зарубіжні країни. Єгипет, Афганістан, Індонезія, Бірма одержують будівельні машини — продукцію ще однієї нової для Донбасу галузі промис. ловості. Немало скла виготовлено на донецьких заводах і на за мовлення Сполучених Штатів Америки… Як і раніше, в Донбас приїжджають зарубіжні майстри й інжене ри, але тепер уже не для того, щоб вчити, а самим повчитися у ра дянських умільців, познайомитися з досягненими нашої техніки. Енергетики Сталінської області приймали у себе найвидатніших спе ціалістів з Америки і Англії. З Західної Німеччини приїжджали сю ди інженери, які цікавляться новинками гірничого машинобудуван ня, з Франції. — вугільники. Під керівництвом донецьких майстрів оволодівають виробничими навичками техніки й інженери з Індії, Китаю, Іраку… РОБІТНИКИ СЛУХАЮТЬ ШЕВЧЕНКА Довго в темряві не могла я знайти гуртожиток робітників ХЕМЗу, який розташований десь далеко за містом. Серед поля ви сочить двоповерховий будинок. Мелодійні звуки музики, веселий дзвінкий гомін, гуркіт движка пе реповнили клуб. Що тут діється? Зараз розпочнеться кінокартина, але дивились її вже майже кіль ка разів, тому мало хто прийшов. Подаю путівку комітету комсо молу ХДУ відповідальній за культмасову роботу в гуртожитку Н. Сукановій, у путівці значить ся, що мені доручено прочитати лекцію про творчість Т. Г. Шев ченка. Наталія Іванівна Суканова важ ко зітхає: «Не зібрати зараз лю дей». І дійсно. Чекаємо біля го дини, а все даремно. В чому ж річ? В тому, що слухачам набрид ли сухі лекції. Лектор стає за кафедрою, читає по написаному, сухо і монотонно, зрідка підні маючи очі на аудиторію. Як бути? — Ось що! Є у вас велика кім ната? Давайте я там прочитаю лекцію. Бажаючих послухати щось но ве виявилось багато. Зібралось понад ЗО чоловік. Розповідаю ко- ротенько біографію Т. Г. Шевчен ка. Хіба розповідаю? Ні, тільки доповнюю, керую бесідою. «…У 1840 році вийшла в світ збірка віршів поета, яка відкри валась баладою «Причинна», сла ветним вступом «Реве та стогне Дніпр широкий», — продовжую я. Але мій голос загубився у пісні, що залунала з далекого куточку кімнати і яку підхопили всї. Виявилось багато бажаючих прочитати напам ’ ять вірші поета, уривки з «Тополі», «Кавказу», «Наймички». Треба було подиви тись в очі Г. П. Бойко, 50-річної робітниці, як вони блищали і іскрилися, навіть плакали, коли вона читала уривок з «Кате рини». Народ любить свого великого Кобзаря. Довго сперечалися, по рівнюючи образи Катерини і Ган ни («Наймичка»). — А все ж Ганна для нас до рожче своїми великими почуття ми материнської любові, — під креслює хтось. Добре, добре пройшов вечір у робітників. І мені дуже приємно було чути: «Приходьте до нас ще!». М. КУРЦЕВА. Самовіддано працюють будівники Братської ГЕС. Провідне міс це на будівництві належить бетонникам. Тут добре знають бетон- ницю комсомолку Валентину Жарку, бригада якої, працюючи на відкритому полігоні, де нема захисту від морозів і вітрів, щомісяч но перевиконує завдання і дає продукцію високої якості. На фото (зліва направо): В. Жарка і її подруги Н. Маслова та Г. Кіценко готуються до заліків. Як і всі члени бригади, вони навчаються у вузах або технікумах. ФОТОХРОНІКА ТАРС Комсомольці, вперед! Л енінська аудиторія перепов нена. Працює комсомоль ський актив Харківського універ ситету. Всі — і комсомольські ак тивісти, і викладачі — виховате лі студентства — слухають за пальну промову секретаря партій ного комітету 0. 0. Кучера, при свячену завданням політико-ви- ховної роботи в університеті у зв ’ язку з Постановою ЦК КПРС «Про завдання партійної пропа ганди в сучасних умовах». Так, справді, комсомольська ор ганізація університету — надій ний помічник у справі виховання висококваліфікованих спеціалі стів, будівників комунізму. Чима ло хороших, корисних справ на її рахунку. Але вона може і повин на бути ще активнішою, ще кра ще керувати навчанням студентів, всіляко впливати на їхнє життя. І тов. Кучер закликає актив ви кривати існуючі недоліки, знахо дити нові цікаві форми і методи політико-виховної роботи. — Треба, — каже він, — щоб в усіх групах університету взна ли про .досвід кращих груп уні верситету, якими є гру па Р-33 (комсорг Ша- рапов), група другокурс- ників-гідрогеологів (ком сорг Кривошеєв), че твертокурсники хімічного (ком сорг Родіонова). Розгорнулися дебати. Слід до битися, — каже Майстровський, студент фізмату, — щоб кожна політгодина проходила з макси мальним напруженням, надовго запам ’ ятовувалася. Хороше заре комендували себе десятихвилинні інформації на політгодині, що провадяться в деяких групах. — Вірно, — підтримує його Іцко- вич, студентка хімічного. — У нас такі «десятихвилинки» з різ них тем вже введені в усіх гру пах. Вони збуджують у студентів інтерес до культури, науки, спо нукають до прочитання хороших книжок. Цікаві диспути відбуваються на IV курсі хімфаку. Так, студенти обговорили «Битву в путі» Г. Ні- колаєвої, а тепер домовилися піти культпоходом на «Іркутську істо рію» і також влаштувати обгово рення. Вербицький, член опергрупи університетської народної дружи ни, порушив інше важливе питан ня: про дружинні справи. Він від значив, що хороше почали працю вати дружинники геологічного факультету (командир загону П. Зарицький), і докоряв фізматів- цям, які «гонять цифру, але не гонять якості» (у списку в них вже 100 прізвищ, але явка на чергування погана). Вербицький закликав комсомольських акти вістів суворіше контролювати ви хід дружинників на чергування, а також підтримати ініціативу сту дентів біологічного, які встанови ли постійний догляд за будів ництвом нового приміщення свого факультету. Виступає комсорг другого кур су геологічного факультету Кри- вошеєв. Він розповідає про хід змагання за звання кращої групи: — Ми викликали на змагання ще одну групу. В умовах — 100-процентне відвідування, вчас не складання лабораторних робіт, участь у громадсько-корисній праці і т. д. Підводити підсумки змагання вирішили на зборах гру пи. Що маємо на сьогодні? На приклад, щодо виконання комсо мольських доручень: з 20 студен тів групи 12 хористів, 15 дру жинників, два члени факультет ського і два — курсового бюро, один член профкому і т. п. Слід перейняти практику біологів, які встановили перехідний приз і пам ’ ятний вимпел кращій групі. Виступають викладачі, члени комітету комсомолу і рядові ак тивісти. Всі вони говорять про не обхідність нових, цікавих справ на курсі, факультеті, університеті, справ, які по-комсомольськи згур товують. Говорили й про культур не зростання нашої молоді, про політичну грамотність, відзнача ли недоліки самодіяльності. Хо- рошу пропозицію висунув у сво їй промові викладач філологічно го факультету Л. Я. Лівшиць: створити молодіжний театр ХДУ вже зараз, коли до переходу в нове приміщення всіх факульте тів лишилися лічені місяці. Бурхливими оплесками зустрі ли комсомольці й полум ’ яний зак лик секретаря комсомольського бюро фізмату А. Шарапова: перед днем народження В. І. Леніна всім університетом вийти на ле нінський комуністичний неділь ник! Секретар Дзержинського райко му ЛКСМУ Є. Пугач закликає комсомол університету брати ще активнішу участь у розгортанні пропагандистської роботи не лише в стінах університету, а й за його межами. З ентузіазмом зустріли акти вісти і заклик проректора В. І. Махинька: прийти до ленінських днів без жодної академічної за боргованості! Збори одностайно схвалили текст Звернення до комсомольців університету. Йдучи назустріч знаменній даті — 90-річчю з дня народження В. І. Леніна, комсомольський актив університету взяв на себе ви сокі обов’язки і закликає всіх комсомольців і комсомолок органі зації брати активну участь у здійсненні цих обов ’ язків. Комсомольський актив закликає відзначити 90-річчя з дня народження великого вождя масовими політичними, трудовими, культурними , спортивними досягненнями; повністю ліквідувати до 20 квітня академзаборгованість; створити масову лекторську гру пу по пропаганді політичних і наукових знань серед широких мас населення міста і області; посилити увагу до діяльності народної дружини; повністю завершити будівництво спортивного май данчика ХДУ до 1 травня 1960 р., зібрати не менше 35 тонн ме талічного брухту; кожному студентові відробити 80 годин під час літніх канікул на будівництві тощо. Збори комсомольського активу переконані, що під керів ництвом партійної організації комсомольці університету доб ’ ються великих успіхів у боротьбі за перетворення в життя величних пла нів комуністичного будівництва в нашій країні. ,НА ТЕМИ КОМСОМОЛЬСЬКІ КОМСОМОЛЕЦЬ — ВОРОГ БАЙДУЖОСТІ «Комсомольцы — беспокойные сердца…» — ми звикли до слів ці єї знайомої всім пісні, настільки звикли, що не замислюємось іноді над їх змістом. Прошу вас: за мисліться, замисліться і подивіть ся навколо себе. Імена М. Шляхова з фізмату, В. Гаплевського, О. Павленка з ра діофізичного, О. Артеменко з гео графічного, філолога Л. Васько, історика А. Плахотного знайомі всім; вони відомі всім як чуйні і вимогливі товариші, невтомні ен тузіасти, люди з гарячими серця ми. Закінчила біологічний факуль тет І. Широкорад, хороша, справжня комсомолка. Працюючи в школі, вона не втрачає свого вогника, не перестає бути ентузіа-, стом. Таких, як вона, вихованців університету багато. Але є серед нас і зовсім чужі люди, так, так, я не боюсь цього слова, саме чужі, байдужі до всьо. го, крім власної персони, вони за бруднюють комсомольські лави. Є на фізматі студент Шевелєв. Три з половиною роки не сплачу вав він комсомольських внесків, стояв осторонь життя своєї ор ганізації. Комсомол, зрозуміло, обійшовся весь цей час без його грошей, але три з половиною роки вважати себе комсомольцем і на віть не сплачувати внески, не ка жучи вже про якусь роботуї Що ж це за людина? Вчився на гео логічному, перейшов на фізмат, лекції не відвідував, жив на утри. манні батьків, закінчений егоїст. Він вважає, що головне — стати фізиком. Так, це важливо. Але на тому ж фізматі вчиться і Шля хов, який буде не гіршим фізиком. Але він ще і людина справжня, радянська. Саме такі вчені, інже нери, вчителі нам потрібні, а не такі, як Шевелєв. Починаючи з несплачування комсомольських внесків, чим можна закінчити? Адже несплата внесків понад три роки — це не неуважливість (до речі, Шевелєв і не такого складу людина: за своїми вусами і за чіскою він добре слідкує). Неприпустима байдужість до комсомольських обов ’ язків дуже хороше свідчить про якості люди ни. Такі, як Шевелєв, люблять і поважають лише самих себе, для досягнення власної мети не раху ються ні з чим, вони не здатні на щось велике, на подвиг, бо їм бра куватиме великої мети. А без мети нема подвигу, без великої мети нема справжньої людини. Провина Шевелєва непростима, його виключено з комсомолу. Але чи тільки Шевелєв винен? Де ж була комсомольська організація, його однокурсники, комсорг? Чо му вони, колектив, так довго ми рились з тим, що за три з поло виною роки не змогли закликати одного до порядку? Може, набе руться сміливості не промовчати товариші його на фізматі і ко лишні однокурсники з геологіч- ного (бо, бачите, Шевелєв не від разу себе знайшов: спочатку він вбачав у собі талант геолога). Комсомолець — це людина чис тої душі, вимоглива до себе і то варишів, дисциплінована. Цікаво, чи часто згадує другокурсник хі мічного Микола Живолуп про те, що він комсомолець? Чи може ли ше тоді, коли присутній на збо рах та коли сплачує внески? Ніяк не в ’ яжеться з ім ’ ям ком сомольця його поведінка під час перебування у спортивно-оздоров. чому таборі. Живолуп порушував розпорядок дня, відмовлявся пра цювати, дозволяв собі прямо-таки аморальні вчинки. Ви, може, по сміхаєтесь, студент Живолуп, чи таючи ці рядки, але вчинки ваші не роблять вам честі, бо пляму ють звання комсомольця. Ви ска жете, однокурсники Живолупа, що про це вже чимало говорили. Так, говорили. Але не досить гуч но, не так, щоб узнали всі, щоб негідну поведінку людей типу Жи волупа обговорили на комсомоль ських зборах курсів, щоб його і йому подібних оточили атмосфе рою нетерпимості. Чимало випадків грубих пору шень комсомольської дисципліни і правил соціалістичного співжиття трапляється через пияцтво. Ось історики Фомін і Люосєв. Вони, правда, суворо покарані за орга нізацію пиятики в гуртожитку. Але давайте подумаємо. Підуть вони в школу і вимагатимуть ди сципліни від учнів, а чи мають вони моральне право виховувати дітей. Де гарантія, що учні не по- бачуть своїх учителів п ’ яними? А що може бути гіршого від невиправданого довір ’ я товари шів? Четверта група II курсу фіз мату обрала своїм комсоргом Каплієнка. Не будемо говорити про те, що, очевидно, комсомоль ці не дуже серйозно підійшли до цієї справи. Але якщо тебе вже обрали, то ти повинен зробити все можливе для того, щоб якось роботу організувати. Каплієнко ж виявив лише одне з почуттів — почуття повної безвідповідально сті. Навіть внески вчасно не зби рав. Байдужість його досягла не- чуваних меж. Він не з ’ явився на віть на засідання бюро, де роз биралась його персональна спра ва. Поганий Каплієнко комсомо лець. Загубив комсомолець квиток. Квиток, за який ішли на страту, за який гинули кращі. Скільки їх, комсомольських квитків, з яскра вими червоними плямами, пляма ми крові, пролитої за народ і Батьківщину, зберігається в му зеях! І ось квиток загублено. Та ке лихо буває. Справжнє лихо. Що повинен був зробити комсо молець? Він мусив кинутись до товаришів, просити допомоги, по нести заслужену кару. А що зро бив Яровий? Він мовчав про втра. ту квитка, мовчав цілий рік. Два питання: по-перше, як міг ком сомолець протягом року жити без квитка, по-друге, як могли ком сомольці, комсорг не знати про це?! Байдуже серце у такого комсо мольця. Хто знає, чи не зали шиться він байдужим у ще більш важливу хвилину. Комсомольський обов ’ язок. Це не лише сплачувати внески і акуратно відвідувати збори. Це ще і подавати приклад у праці. Наша праця — навчання. Який же приклад подає така комсомолка, як студентка українського відді лення ІЇІумило? Вона дозволила собі не відвідувати лекції, не бра ти участі у громадському житті курсу. Дві сесії підряд у неї за боргованості, а хвилюється вона про це мало. Систематично не відвідує лекції третьокурсниця ро. сійського відділення Давидова. Вона взагалі втратила почуття комсомольської відповідальності, навіть не знаходить часу з ’ яви- тись на виклик комсомольського бюро. Слухайте, товариші, навіщо во ни нам такі? Заплямував звання комсомоль ця і студент Гіль з фізмату. Цей забіяка потрапив до нашого уні верситету з Мінська. Ще будучи студентом Білоруського універси тету, він не раз затівав бійки. Не залишив цієї дурної звички і в Харкові. На таких людей не покладешся, їм не довіриш: а що як підве дуть? Бо вони не йдуть з нами в ногу, у них нема почуття від повідальності, почуття обов ’ язку. Вони явно не дорожать великою честю бути комсомольцем. Зараз, коли весь світ з захопленням го ворить про четвірку відважних, про рядових радянських юнаків, які мужністю своєю збільшили сла ву Батьківщини і комсомолу, особливо гірко, що є ще серед нас Шевелєви і Люосєви, у яких навряд чи вистачило б мужності, з якими на серйозне завдання ра зом не підеш. Це гірко. І все ж чомусь ми мало говоримо на ці теми на ком сомольських зборах, мало думає мо про найголовніше — про наш комсомольський обов ’ язок, про ге роїчну романтику комсомольських справ. Якби частіше про все це згаду вали, може, і не довелося б пи сати подібних заміток, може, і людей, що плямують звання ком сомольця, було б менше. А. КАЛУЖИНА, власкор. На географічному факультеті зібрались дипломники Олена Ві- танова, Валя Грабова, Зіна Чумак, Віра Дрей. Консультанг стар ший викладач Г. М. Побережна обговорює з студентками хід ро боти над дипломними темами. Фото Г. СУХОТІНА. УВЕЧЕРІ НА СУМСЬКІЙ Вечорами, коли Сумська вулиця прикрашується яскравими вог нями, з ’ являються юнаки з червоними пов ’ язками. Вони вливають ся у безмежний людський потік і, коли б не пов ’ язка з написом «Дружинник» та не уважні погляди, їх можна було б прийняти за відпочиваючих після роботи. ч Цього весняного теплого вечора на вулиці багато молоді. Якась хороша весняна тиша. Але ось звідкись почулася брудна лайка. П ’ яний чоловік зупинився біля лави у саду Шевченка, де сиділо декілька літніх жінок. — А ну марш звідси. Я хочу сісти! — проревів він, осипаючи жі нок брудними словами. Не встигли ще жінки щось відповісти, як дві пари сильних рук схопили п ’ яного. — Навіщо так галасувати? — почув він спокійний голос за своєю спиною. Обернувшись, побачив трьох юнаків’. — Чого — о — о? А ви хто такі? Шагай звідси! — при цьому він так блимнув очима, здавалось, одним поглядом збирається наля кати всіх. Він різко рвонувся, але руки міцно тримали його. А дружинники продовжували чергування. Кожного вівторка піс ля 7-ї години вечора на Сумську виходять 20 майбутніх геоло гів. Розбившись на трійки-четвірки, студенти патрулюють на сво їх дільницях. Від четвірки до четвірки, контролюючи чергування, допомагаючи іГорадою, ходить командир дружини факультету кан дидат наук П. В. Зарицький. За дорученням партійної організації у листопаді 1958 р. П. В. За рицький очолив дружину факультету, притягнувши до роботи в ній кращих студентів. Вольовий, енергійний, він хороше поставив роботу, відразу ж приділивши найсерйознішу увагу дисципліні. Ось чому майже завжди 100-процентна явка на чергування, ось чому завжди спокійно на Сумській вулиці, коли на чергуванні — геологи. Вони встигають не лише заспокоїти тих, хто розбещився, затри мати спекулянтів кінобілетами, але й допомогти літній жінці пе рейти вулицю, інвалідові — сісти в тролейбус. Колектив дружини Згуртований дружбою, і дисципліною. Кожний сумлінно виконує почесний обов ’ язок. Особливо хороше працюють Терлецький (V курс), Білецький (II курс), Медведєв (II курс). П. КОРАБЛЬОВ. А МИ СПОДІВАЛИСЯ… Комсорг. Комсомольський органі затор. За цими словами вбачаєш гарячу людину. Але цього не по думаєш, якщо подивишся на од ного з комсоргів І курсу радіо- факу, на Г. Гаврика. Його група одностайно обрала комсоргом. Йому товариші довірили керува ти колективом. І, треба сказати, він з запалом взявся був за ро боту. Часто збирались ми, щоб обгово рити ті або інші важливі питання. Наприклад, у нашій групі відбу лись збори про організацію зма гання між комсомольськими гру пами. Збори були бурхливими, ці кавими. Всі вирішили — завоюємо перше місці’ , НІиРрСИТеТІ. І, тре. ба сказати, -а ді.ю взялись, на- віть жодний не пропускав спортив них тренувань, щоб завоювати групі більше очок. Але потім це намагання завоюва ти першість якось повільно згас ло. Тренувань майже ніхто не від. відував, в тому числі і фізорг. І хоча наша група, Р-14, має спор тивні завоювання, все ж вогника вже нема. Ми не знімаємо з себе вини. Нам, комсомольцям групи, справді не вистачило надовго запалу, але ти, Сашко Гаврик, наш комсорг, де ж ти був? І, визнаючи свою провину, ми обвинувачуємо і тебе. Гаврик, що група наша вже не бореться активно за першість, вже не так тієї першості й хоче. Може саме тому перевиборні збори групи пройшли при відсутності багатьох комсомольців, може тому і не обрали товариші Гаврика знов комсоргом. к АКСЬОНОВА ЛЕНіНСЬКИЙ ПРИЗОВ У ХАРКОВІ С ТВОРЕНА генієм Леніна, партія комуністів нашої країни сильна своєю монолітною єдністю, нерозривним зв ’ язком з широкими народними масами тру дящих. Віра народу в свою Комуністич ну партію, її величезний автори тет ‘ серед трудящих особливо яскраво виявляються у тяжкі і небезпечні для партії і країни часи. Так було в один з найбільш напружених моментів громадян ської війни, коли величезні пол чища білогвардійців рвались до Москви і стояли біля воріт Пет рограда. В цей суворий час лише за три місяці (серпень — жовтень 1919 р.) у більшовицьку партію вступило понад 200 тисяч нових членів, кращих представників ро бітничого класу і трудового се лянства, готових віддати життя за Радянську Батьківщину і спра ву соціалізму. Оцінюючи значення цієї події, В. І. Ленін писав: «Маса трудя щих за нас. В цьому наша сила. В цьому джерело непереможності всесвітнього комунізму». Так було і в незабутню сувору зиму 1924 року, коли Комуністич на партія, радянська країна, все прогресивне людство понесло не поправну втрату — помер Воло димир Ілліч Ленін. У дні всенародної скорботи, звертаючись до партії, до всіх трудящих, ЦК РКП(б) писав, що Ленін живе в душі кожного чле на нашої партії. Кожен член на шої партії є часточка Леніна. Вся наша комуністична сім ’ я є колек тивне втілення Леніна… Нехай злостяться наші вороги з приводу нашої втрати… Вони сподівають ся, що партія розвалиться. А пар тія піде залізним кроком уперед. Бо вона — Ленінська партія. Бо вона вихована, загартована в бо ях. Бо в неї є в руках той запо віт, який лишив їй товариш Ле нін. Трудящі країни і особливо її героїчний робітничий клас були повні рішучості віддати всі свої сили .і навіть життя боротьбі за велику справу партії, за справу Леніна. «Для зміцнення наших завоювань надішлемо до лав ле нінської партії кращих своїх пред ставників», — писали робітники Харкова на сторінках централь ного органу ЦК КП(б)У газети «Комуніст». Тисячі і тисячі кращих пред ставників робітничого класу пода вали заяви до ЦК з проханням прийняти їх у Комуністичну пар тію. Цей високий патріотичний рух був підтриманий Централь ним Комітетом Комуністичної пар тії нашої країни. 29 — 31 січня 1924 р. відбувся Пленум ЦК РКП(б), який виніс рішення про масовий прийом до партії пере дових робітників, оголосив ленін ський призов. Після цього потік заяв про бажання вступити до лав Комуністичної партії ще біль ше вирііс. Лише за три дні на великих промислових підприєм ствах Харкова було подано 1500 заяв. Протягом наступних п ’ яти днів надійшло ще 2 тисячі заяв. В авангарді йшли робітники про мислових велетнів міста — заво дів ХПЗ і ВЕК. Здійснюючи велику організацій но-політичну роботу по проведен ню ленінського набору, партійні організації роз ’ яснювали букваль но кожному робітникові, який го тувався до вступу в партію, усю серйозність і відповідальність кро ку, який він робить, пропонували ще і ще раз продумати обов ’ язки, які покладає партія на своїх чле нів. ЦК КП (б) У підкреслював, що Комуністична партія — партія дії, що кожен член партії повинен бути готовим кожну хвилину стояти за партію до останніх сил. Для перевірки бажаючих всту пити до партії притягались і ши рокі маси безпартійних робітни ків. В члени партії приймали ли ше по рекомендації загальних зборів робітників, які найретель- ніше обговорювали і перевіряли кожного кандидата. Ось деякі епізоди з робітничих зборів харківських заводів. У клубі заводу ВЕК зібралися члени партії і безпартійні робіт ники. Вони прийшли, щоб послу хати голову Українського уряду В. Я- Чубаря і разом з партійною організацією взяти активну участь у відборі до партії нових ленін ських новобранців. Про величез ні завдання партії і країни по за- «ХАРКЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ» – тор. 2 2 квітня 1960 р. ,НАША ПОШТА Запал молодих учителів Л ОВЖАНСЬКА середня шко ла Золочівського району, в якій уже третій рік проходять педагогічну практику студенти філологічного факультету ХДУ — типова сільська середня школа. Збудована ще у 1902 році, вона у 1932 році з початкової стає семи річною, а у 1951 — се редньою. Охоплює школа дітей чотирьох сіл; з 1957 р. в нашій школі існує інтернат на 115 місць. 507 учнів працюють у дві зміна. Вже третій рік введено виробник че навчання на базі колгоспу ім. Трьох комунарів. Ми готуємо полеводів, городників, механіза торів, швачок. У нашій школі працюють 34 учи телі з вищою і неповною вищою спеціальною освітою. Ось в такій звичайній школі і проходять пе дагогічну практику студенти уні верситету. Ми вважаємо, що фахова і ме тодична підготовка студентів з кожним роком поліпшується. Ха рактерною рисою студентів-прак- тикантів у цьому році в яскраво виявлена гаряча зацікавленість їх у тому, щоб усі учні глибоко ви вчили матеріал саме на уроці, на були практичних навиків. В пер шу чергу це стосується до студен тів Золочевської, Молокоєдової , Соколової, Натальченко, Зінченко, Федоренко. Ці молоді вчителі вже відмовляються від шаблонності в проведенні уроків, творчо шука ють найкращого методу навчав ня, виходячи з умов підготовки класу, прагнуть навчити учнів мислити, самостійно працювати. З молодіжним запалом студен ти працювали на різних ділянках позакласної роботи. Зінченко була екскурсоводом шкільної картинної галереї, а 12 березня розповіла всім директорам і завучам шкі ‘ району про картини російських художників – передвижників, ви кликавши глибоку подяку всіх присутніх. Золочевська провела ленінські читання, охопивши ними всіх уч нів школи. Студент Лісовицький організував екскурсію учнів в зоо логічний музей університету, ак тивно працював з дітьми, що жи вуть в інтернаті. Весь вільний від уроків ча практикантка Н. Натальченко від давала підготовці художньої са модіяльності в школі. А Булга- кова виготовила чудові експонати для кабінету мови. Всім цим студентам винесено подяку нака зом по школі. Але слід зазначити, що в агі таційно-масовій роботі серед насе лення студенти проявили себе не в такій мірі, як у навчально-вихов ній роботі в школі. Хорошою традицією є й те, що керівники педпрактики працюють не лише з студентами, але й про являють зацікавленість у підне сенні навчально-виховної роботи в школі. Змістовну лекцію для вчителів, учнів та сільського ак тиву про творчість Єсеніна про читав В. О. Мосенцев. Для учи телів школи він же прочитав лек цію про соціалістичний реалізм як творчий метод радянської лі тератури. Ф. Ф. Нехайчик вивчив досвід роботи учителів — мовників і провів бесіду з ними про шляхи піднесення ефективності уроків, а з учнями випускних кла сів — про типові помил ки вступників у вуз з російської мови та літе ратури та про значення глибоко го знання основ цих дисциплін. Педколектив вважає, що слід налагодити більш тісний зв’язок школи з університетом, не від практики до практики, а постій ний. Ми радо поїхали б в універ ситет на якусь конференцію з пи тань методики, розповіли б вам про життєві утруднення, які часто не помічаються на уроках методи стами. Ми з радістю зустрічатимемо ваших викладачів та студентів, що побували у нас на практиці, як дорогих гостей. О. КАСИЧ, завуч Довжанської школи. Вісті з геологічного Ц ІКАВУ лекцію «20 років пра ці в Якутії» прочитав на фа культеті Володимир Євгенович Со- коловський, який у 1940 році за кінчив наш університет. Зібрались послухати лекцію досвідченого геолога студенти III — V курсів. О рганізовано новий стенд — спортивний куток. Перегля даючи його, бачиш, що за мину лий рік факультет підготував 60 розрядників, 19 чол. нагороджено значками «Альпініст СРСР» і «Турист СРСР» — 25 чол. Чому студент іде до магазину В університеті працюють мага зин, дві їдальні, вісім буфетів. Але скажемо прямо, в обслугову ванні студентів не все гаразд. Ду- же часто асортимент і якість страв залишають бажати значно кращого, а подекуди зовсім не відповідають елементарним вимо гам. Більша частина всіх цих не доліків залежить від несумлінного ставлення працівників харчування до своїх обов ’ язків. Ось тут і повинні сказати своє слово громадські контролери. В їх лавах — 60 чоловік. Це — сила. Зусиллями контролерів були ви явлені недоліки діяльності буфету при їдальні 309, де малося дві книги скарг, в роботі буфету 422, де провадилась незаконна націн ка на продовольчі товари, общи- тувались студенти. Встановлено, що робота буфетів у гуртожитках по проспекту Леніна, 20, по вул. Артема, 49 зовсім не відповідає потребам студентів. Але виявити все це ще замало. В протоколі конференції праців ників харчування записано, що роботу громадських контролерів треба пожвавити. Слід притягти до участі в ній широкі маси сту дентства, щоб недоліки не лише виявлялись, а щоб слідкувалось за їх усуненням. Громадському контролеві сер йознішу увагу повинні приділити профком університету, профбюро факультетів тям більше тепер, ко ли наші студенти беруть участь у контролі над торгуючими об ’ єк тами Харкова. Справді, яка ціна постійним скаргам і наріканням студентів гуртожитків на погану роботу буфетів, коли це залишається тільки скар гами. Ось, до речі, один випадок про реагування на скарги і увагу до потреб студентів. В їдальню No 367 було привезено олію в бідоні з-під …гасу. Цю незвичайну суміш бу ло вирішено вживати для зма щення салатів. Вирішено — зроб лено. Але з якихось невідомих причин в меню не внесли, що салат для підвищення смако вих якостей підмащено гасом. Студент, нічого не підозріваючи, бере салат, та коли справа під ходить до його вживання, бідняга не наважується. Тому і не дивно, що багато сту дентів відмовляються від послуг їдальні і буфетів, беруть їх функ ції на себе, витрачають марно до рогий час. Або бігають по мага зинах, купують консерви замість того, щоб зайти до свого, гурто- житківського буфету, випити склянку чаю, кави, кефіру, з ’ їсти булку, свіжий бутерброд. Невже ж університетові не по силах доби тись нормальної роботи їдалень і буфетів? На конференції працівників хар чування і студентів була внесена пропозиція, щоб студенти контро лювали процес приготування їжі. Це думка нова і заслуговує на увагу. В. ХВОРОСТЯН, студент 22 групи фізмату. На фото: доцент хімічного факуль тету Катерина Фе дорівна Іванова працює в лабора торії. Фото Г. СУХОТІ НА ДАВАЙТЕ СКАЖЕМО ПРЯМО Гуртожиток на Студентській. Тут мешкають студенти філфаку. Здавалось би, життя тут повинно бути трохи особливим, вечори — змістовними. А в дійсності? У першому семестрі в гуртожит- ку було прочитано декілька лек цій, організовувались зустрічі з китайськими студентами. Не всі, однак, лекції мали успіх. Але бу ли й хороші. Так, усім дуже спо добалась лекція студента худож нього інституту про живопис. Мо лодий художник пообіцяв прочи тати ще декілька цікавих лекцій, але студком не виявив ініціати ви, не запросив його. Чому? Через байдужість. Але лекції, зустрічі — ,це не типове для гуртожитку. На жаль, типове інше. По суботах і неділях читальний зал перетворюється на танцмай данчик, вся культурно-масова ро бота зводиться до цього, далеко не кращого виду розваг — до танців. Погано працює відповідальна за культсектор студради Смердо ва. Дуже погано. Майже щосубо ти з ’ являється вона у кімнаті го лови студради і настирливо дома гається одного — дозволу на тан ці. І результати такої, пробачте, роботи сумні. Щосуботи і щонеділі у гурто житку багато сторонніх. З читаль ного залу лунає не завжди гідна нас музика, у надзвичайній тіс ноті тупцюються, штовхаючись, пари, і вони думають, що танцю ють. І взагалі справа не лише в тан цях, а в тому, що окремі наші сту денти, студентки в основному в цих танцях вбачають щось дуже важливе для себе, забуваючи про більш значне, про студентську честь, про честь дівочу. У нашому гуртожитку, на сором нам, часто бувають випадкові лю ди, причому іноді в нетверезому стані. Доходить до того, що чер говий мусить нагадувати і госпо даркам, і гостям, що вже 11.30 ве чора. Тоді окремі роблять невин ний вигляд і щось белькочуть про те, що вони ще не вивчили правил внутрішнього розпорядку гуртожитку. Гадаю, що ці правила вивчили б усі, якби суворі дисцип лінарні стягнення доводили до кінця. Так, наприклад, було вирі шено виселити за аморальну по ведінку з гуртожитку Т. Демченко і С, Селюниченко. Але вирішили і… забули. А вони продовжують своє. Ні для кого не секрет, що Тамара Демченко поводить себе так, що плямує звання студентки університету. І ми мусимо пам ’ я тати, що тінь від її поведінки ля гає і на нас. Ми мусимо пам ’ ята ти, що вона п ’ ятикурсниця, неза баром піде до школи. Як вона бу де виховувати учнів і чи має во на на це право? Не рахуючись з правилами гур тожитку, дуже пізно повертають ся по суботах і неділях Іванова, Шумаріна. Не поважають своїх товаришів, порушують порядок, до пізнього вечора не проводжа ючи знайомих, мешканці кімнат 17 і 21. А ось на зборах чомусь прямо про це ніхто не сказав. Чому? Ад же всі ми обурені цим. Хороше виступали і Тютюнник, і Єгоров, і Горбенко, а ось прізвищ не на зивали, Чому? Може саме тому ми поки що неспроможні навести в своєму домі лад, що не назива ємо завжди прямо винуватців і прізвища їх. Та й взагалі бояти ся було нічого, бо ті, про кого мова йшла, не знайшли часу з ’ я витись на збори. Збори мешканців гуртожитку прийняли рішення, за яким має значно поліпшитись культмасова робота в гуртожитку. Але затвер дити рішення — цього замало. Тре ба його здійснити. Чи може ак тивну участь взяти у здійсненні цього рішення Н. Смердова, наш культсектор? Ні, не зможе. Це вже доведено життям. Чи зможе з усім справитись голова студко- му Авксентьев один, без широкого активу? Навряд. Значить, комсо мольському бюро факультету, ко мітетові комсомолу і профкому університету слід приділити гур тожитку філологів найсерйознішу увагу. М. ГОМОН, студент філфаку. вершению народного господар ства говорить т. Чубар. Потім збори переходять до обговорення кандидатур вступаючих до партії. Після уважного вислухування біо графічних даних першим бере слово старий кадровий робітник: — Товариші, будемо акуратні ше підходити до сьогоднішньої справи, — говорить він. — Будемо по кісточках перемивати кожного кандидата. Будемо пам ’ ятати, що до партії Леніна ми повинні на діслати кращих з нас, найбільш гідних працювати в його справі. У будівельному цеху ХПЗ про ходять загальні збори робіт ників по обговоренню кандида тур. Біля стола комісії літній ро бітник Дорошенко. Вже вислу- хані біографічні дані. — Жив 53 роки без партії і рап том: даєш партію. Поясни свою позицію, — чується з залу. — У партію навіщо? На честь Ілліча, — коротко відповідає До рошенко. Але тут раптом втручається ін ший робітник: — Так ти питаєш — навіщо в партію? А коли Дорошенко з її виступив? Може, скажеш він у ній не був? Так знов невірно — бо Дорошенко 53 роки комуніст. Тільки без формальностей, а за раз йому і квиток дадуть, І дійсно, Дорошенко — слюсар складального цеху ХПЗ. З за снування заводу 35 років працює без перерви. Активний учасник барикадних боїв 1905 року. Де який час під керівництвом Артема здійснював революційну роботу. У 1918 році воював з німцями. На заводі — «Красный Октябрь» також всебічно обговорюються кандидатури вступаючих. Това риші хороші, справжні. «Сумні- ви» викликають лише прізвища окремих кандидатів. — Богін, Отченаш, Наполеон… Ну, куди з такими прізвищами у партію, — гудуть збори. І тут під гучні оплески присут ніх затверджується рішення: слю сар Отченаш перейменується на Первомайського, іншим теж ви рішують підшукати відповідні прізвища. За ленінським призовом протя гом трьох місяців до Комуністич ної партії країни вступило понад 240 тисяч передових робітників, в тому числі Комуністична партія України прийняла до своїх лав 31544 чоловік. У Харківській гу бернії на 1 травня 1924 р. понад 6 тис. чоловік було прийнято до партії. Особливу увагу звернув ЦК РКП(б) на залучення до лав пар тії робітників-комсомольців, що працюють біля верстатів. У пар тію через комсомол мали право бути прийнятими товариші з річ ним стажем перебування в ком сомолі, трирічним виробничим ста жем, політично грамотні в обсязі політшколи другого ступеня і ті, хто активно виявив себе на гро-, мадській роботі. Ленінський призов у партію в лавах комсомолу розгорнувся з великим піднесенням. За період з лютого по червень 1924 р. кіль кість прийнятих у КП(б)У комсо мольців складала 1718 чоловік, тобто 5,5% ленінського призова на Україні. Шостий з ’ їзд РКСМ (липень 1924 р.) присвоїв комсомолові ім ’ я Леніна. Ленінським комсо молом стала називатися і Україн ська республіканська комсомоль ська організація (ЛКСМУ). Більш ніж у три рази зріс ко муністичний прошарок у робітни чому класі. На окремих заводах Харкова партійні організації зрос ли на 300 — 400%. Так, наприклад, партійна організація ХПЗ зросла з 90 до 280 чоловік, парторгані- зація ВЕК з 100 до 239 чоловік, а парторганізація «Серпа і моло та» — з 48 до 179 чоловік. Це дозволило створити значну кіль кість цехових парторганізацій і серйозно пожвавити їх роботу. У зв ’ язку з зростанням Хар ківської заводської партійної ор ганізації посилився партійний вплив на. позапартійні маси ро бітників, що в свою чергу під вищувало політичну активність і членів партії, і позапартійних. Кандидати і члени партії ленін ського призову були безмежно віддані справі партії, справі Ле ніна. Однак, щоб стати активним борцем за комунізм, потрібно на бути глибоких знань марксист сько-ленінського вчення, необхід не певне ідейне загартування. А між тим значна частина кандида тів партії ленінського призову ма. ла далеко недостатню ідейно-по літичну підготовку, а деякі з них були зовсім неписьменні. У зв ’ яз ку з цим партія розгорнула ве лику ідейно-політичну і культур- ноосвітню роботу серед партійців ленінського набору. Вже в берез ні 1924 р. у місті була створена мережа короткотермінових курсів. З комуністів ленінського при зову партія виховала чудову плеяду партійних і радянських діячів, інженерів і наукових ро бітників, передовиків промисло вості та сільського господарства. А. МАЦИНА, аспірант кафедри історії КПРС. «ХАРКІВСЬКИМ університет» Стор. А 2 квітня 1960 р. ,БАЛАСТ Ось закінчилися приймальні іс пити, вивішено довгі аркуші спис ків зарахованих на перший курс університету. Та чи всім вони зда. ються такими довгими? Ні, вони здаються дуже короткими тим, хто не знаходить там свого пріз вища, не пройшов за конкурсом. Не один юнак чи дівчина, зібрав ши волю, повторює в цей момент: <Ну, що жі Доб ’ юся свого у на ступному році» і повертається на своє виробництво, щоб працювати і вчитися. І якби знав викладач, яка чудо ва душа в такої людини, як палко вона мріє навчатися улюбленій професії, він, мабуть, поставив би їй «прохідний» бал. Та якби ж це знати наперед! ДивиТься екзаменатор на список майбутніх студентів і полегшено зітхає: «От і цей набір, здається, кращий за минулі. А втім — хіба розбереш, хто з оцих «щасливчи ків» справді любить майбутню професію, а хто буде баластом для курсу, плямою на факуль теті». Але здійснюється прислів ’ я: «Час покаже». Раз одержати двійку — вже і це погано. «Твої знання не відпові дають вимогам, негайно наздоже ни товаришів», — говорить студен тові голос совісті. Але не у кож ного ця совість є. І «двійки» тоді стають звичними, а володарі цих двійок перетворюються на баласт. Та звідки ж вони беруться? В яких обставинах виникають? На протязі семестру ми чуємо: — К. Чудак на лекції? — Немає. (III укр.) — Онищенко (II укр.) на семі нарі? — Немає. — Хто ходить на танці? — Чудак та Онищенко. До сесії залишилося 4 — 5 днів: — Рятуйте, товариші. Допомо- жіть позбутися «хвостів», бо ж до сесії не допустять і позбавлять стипендії… — Ми ж вам постійно нагадува ли протягом року! — Обіцяємо, обіцяємо… Товариші допомагають ліквіду вати «хвости». Пройшла з гріхом пополам сесія, і історія знову по вторюється. Викликають на бюро. Розбира ють на зборах. Але вони впевнені, що з ними панькатимуться аж до п ’ ятого курсу. От час і показав. Зупинимося на Шумило Аллі, її важко перевершити будь-кому з «хвостистів»: кожної сесії в неї по два «хвости». Вище трійки ні коли не піднімалася. За що Шумило викликали на бюро? За велику кількість пропу щених лекцій. їй намагалися пояс нити, що саме пропуски є однією з причин її академічних поразок. Мабуть, ця істина для неї незро зуміла. їй старанно допомагають товариші — Аксентьєв, Мартинов, Іващенко та інші. Але й це успі ху не дало: латинська мова під час сесії нею складена не була. А коли склала її вже в семестрі, то почалося: — Шумило, Лемешева, Іванова на лекції? — Немає. Коли ж на лекції приходить Лемешева, викладач зипитує: — А Іванової з вами немає? Отак, в обстановці терпимості до лінощів злісних «хвостистів» і проходить час, який показує, кому бути хорошим учителем, ви хователем підростаючого поколін ня, а кому, скажемо,., треба спо чатку навчитись працювати. Як ви гадаєте? В. БОГДАНОВ, наш кор. У Німецькій Демократичній Республіці повсякденно піклуються про зростання кадрів народної інтелігенції. По закінченні школи Ільза Ейльхардт працювала на хімічному заводі. За сумлінну працю колектив заводу направив її до інституту. Зараз Ільзі Ейльхардт 23 роки. Вона один з ініціативних і досвідчених інженерів кінофабрики, член профкому, член центрального правління проф спілки робітників хімічної промисловості. На фото: І. ЕЙЛЬХАРДТ бесідує з головою профкому фабрики. ВОГНИЩЕ КУЛЬТУРИ Харківський театр опери та ба лету — один з найстаріших теат рів цього жанру в нашій країні. Оперно-балетне мистецтво в нашо му місті почало зароджуватись наприкінці XVIII сторіччя. У театрі опери та балету виступали такі видатні артисти Росії, як Шаля- пін, Собінов, Пирогов, Смирнов та інші. Але до Жовтневої рево люції театр перебував у приват них руках і ніколи не мав своєї постійної трупи. Такий стан, зви- чайно, не міг не позначитись на творчому розвитку театру. Тіль ки після встановлення радянської влади оперно-балетне мистецтво поступово починає розцвітати. Те атр одержав постійне приміщен ня, де колектив артистів розгор нув глибоку творчу роботу. ^ квітні 1925 року за рішенням Р^- ди Народних Комісарів УРСР V Харкові був створений першим на Україні Державний україн ський театр опери і балету, який зараз носить ім ’ я видатного укра їнського композитора МииоЗи Віталійовича Лисенка. } Харківський Академічний театю опери та балету пройшов склад ний творчий шлях. На сцені нашо го театру почали свою творчу ді яльність відомі радянські співаки — £- Гайдай, Гмиря, Гришко, Козлов- ський, Литвиненко-Вольгемут, Ш- торжинський, Рейзен та інші. різні часи головними дири гентами були такі видатні діячі музичного мистецтва, як Л. Штейн- берг, А. Моргулян, А. Позовський. Театр виховав талановитих ар тистів. Багатьох з них Уряд від значив високими почесними зван нями. Це народний артист УРСР Червонюк, заслужені артисти УРСР Бурцева, Байкова, Васильє ва, Оголівець. В театрі багато та лановитої молоді: В. Арканова, Л. Морозова, К. Голубничий, М. Коваленко, М. Манойло (двічі лауреат конкурсу вокалістів), В. Розанов, О. Денисенко, В. Тер- новченко. Творчим життям керують ди ригенти І. Штейман, заслужений артист УРСР, А. Калабухін, ре жисер Ю. Іванов, головний балет мейстер І. Ковтунов, головний ху дожник Д. Овчаренко, художник Л. Братченко, головний хормей стер Є. Конопльова, головний кон. цертмейстер М. Міхлін. Репертуар театру досить різно манітний: любителі оперної і ба летної музики можуть послухати і подивитись класичні російські і українські твори, класичні твори західноєвропейських композиторів, твори радянських діячів музич ного мистецтва. Нинішній свій сезон наш театр почав в умовах натхненної під готовки до Декади українського мистецтва, яка відбудеться на прикінці цього року в Москві. Продовжуючи і розвиваючи творчі традиції, які склались у нашому колективі, ми в тісній співдруж ності з композиторами і лібретти- стами працюємо над створенням нових вистав до майбутньої де кади в столиці. Для оперної групи театру ком позитор Д. Клебанов разом з ліб- реттистом Р. Черкашиним пишуть оперу «Комуніст», а композитор Н. Юхновська і лібреттист Високов оперу «Як гартувалась сталь». Театром уже прийнята для виста ви опера композитора К. Даньке- вича «Назар Стодоля». Для балетної трупи композитор А. Лєпін і лібреттист М. Голь- дрін написали балет «Бетсі», а композитор Ю. Щуровський пише балет «Народження симфонії». Все це говорить про те, що творчий колектив театру висту пає як невтомний пропагандист російської, української і зарубіж ної класичної музики, як ініціатор сценічного втілення кращих опер них і балетних творів радянських композиторів. М. АВАХ, головний режисер Харківського академічного театру ім. М. Лисенка N О. М. ГОРЬКИИ ПРО ДІТЕЙ «Чем больше разум ной любви и внимания дадим мы ребенку, тем ярче, красивее станет жизнь». М. ГОРЬКИИ. Великий пролетарський письменник О. М. Горь кий завжди ставився до дітей з особливою ніж ністю і любов ’ ю. Гені альний «інженер люд ських душ» Олексій Максимович умів, як ні хто інший, зрозуміти психологію дитини, її ін тереси, бажання. Особливо глибоку лю бов виявив Горький до радянських дітей, бо, го ворив він, ніколи ще ді ти не були такі дорогі, як тепер, коли перед ни ми — справа світової важливості — бути бу дівниками комуністично го суспільства. Горький бачив гран діозні перспективи рево люційної діяльності ра дянської молоді. Тому він стверджував, що ді ти повинні бути розум нішими, сильнішими за своїх батьків, активні шими. Ці вислови Горь- кого перегукуються з тим, що говорив В. І. Ле нін ще в 1913 році: молодь бореться краще, ніж батьки, а діти цієї молоді будуть боротися ще краще, і вони пере можуть. Горький вимагав від молодої зміни, щоб вона добре навчалася, широко оволодівала багатствами науки і культури. У роботі з дітьми Горький пропонує зав жди враховувати їхні індивідуальні особливо сті. Він рішуче засуджує погляд на дітей, як на матеріал, з якого можна виліпити все, що завгод но. В кожній людині, говорив Олексій Макси мович, заховано «свой бубенчик». Завдання пе дагога — знайти його. Ця педагогічна думка Горького вимагає від нас при вихованні дітей ви ходити перш за все з того позитивного, що є в кожній дитині, що треба вміти бачити і роз вивати. О. М. Горький вважав корисним такі засоби при вихованні, як схва лення, подяка, бо це під вищує повагу дитини до себе, сприяє розвиткові в ній довір’я до влас них творчих сил. Слід постійно розвивати у ді тей думку про те, що вони здібні на хороші вчинки, що вони мають усі дані для того, щоб стати корисними члена ми суспільства. Горький вказував на необхідність ретельного відбору людей для педа гогічної діяльності. Не обхідною якістю вчителя він вважав педагогічний такт, уміння поважати в дитині людську гідність; діти легко підкоряються трудовій дисципліні, як що вона тактична і не принижує почуття влас ної гідності. Олексій Максимович радив з раннього віку розвивати у дітей любов до Батьківщини і нена висть до її ворогів. Він стверджував, що діти спроможні вникати у смисл соціальних явищ, що сучасна дійсність близька їхнім почуттям і розумові. Він неоднора зово говорив про те, що треба вміло розповідати дітям про соціальні по роки капіталістичного ла ду, він вказував на те, з якою ретельністю тре ба підбирати для дітей літературу. Значну увагу приді ляв великий письменник впливові на дитину осо бистого прикладу дорос лих, зокрема, вчителя. — Слід дітей, — гово рив Горький, — навчити жити і працювати колек тивно, виховувати в них високі і благородні по чуття дружби, бо в ко лективі, саме в колективі розвиваються всі сили і здібності людини, вихо- ховується соціалістична індивідуальність. Треба у Горького вчи тися розумній любові до дітей, вмінню проникати у внутрішній світ дітей, пізнавати їх психоло гію, розуміти їхні мрії і інтереси, прищеплювати їм і розвивати в них ви сокі почуття і риси бу дівників комуністичного суспільства. Проф. Л. ГУРЕВИЧ. І! Л. Карпук 25 березня вмер студент III кур су радіофізичного факультету Іван Лукич Карпук, член КПРС з 1955 року, активний громад ський діяч, один з керівників ком сомольського життя факультету. Знаходячись у лавах Радян ської армії, товариш Карпук вмі ло поєднував військове навчання з комсомольською роботою. Після демобілізації Іван Карпук повертається у своє рідне місто Лозову, у 1955 р. його обирають секретарем Лозівського райкому комсомолу, а з 1957 р. він ін структор райкому КПУ. В цей пе ріод особливо яскраво проявилися його чудові організаторські здіб ності, вміння мобілізувати молодь району на боротьбу за виконання рішень нашої партії. В університет Іван Карпук прийшов з метою одержати осві ту з своєї улюбленої спеціально сті — радіофізики. З першого дня навчання това риш Карпук активно включився у громадське життя радіофізично го факультету, був обраний чле ном партійного бюро, а потім сек ретарем комсомольського бюро факультету. Товариш Карпук був прикладом радянського студента, сумлінного у навчанні, активного громадсько го діяча, принципового і напо легливого у праці, зразкового в особистому житті, чуйного това риша. Світлий образ комуніста Івана Карпука назавжди залишиться в пам ’ яті його численних друзів. Група товаришів. НАШ КАЛЕНДАР Еиіль Золя Е. Золя народився у Парижі 2 квітня 1840 року в родині інже нера. Батько його помер рано, мо. лодість письменника пройшла в нужді. Після закінчення середньої школи Золя, борючись із злидня ми, пробував свої сили в різнома, нітних професіях. Літературна його діяльність розпочалась з журнальних і газетних статей. Журналістом він залишився на все життя. Перший роман, який приніс йо му славу, називається «Тереза Ракен» (1867 р.). У цьому творі чітко виступають особливості на туралізму. Криза другої імперії, згодом франко-пруська війна і розгром армії під Седаном (1870 р.), події Паризької комуни сприяли зміц ненню демократичних і республі канських поглядів Золя. Наступ ні його романи і, перш за все, двадцятитомна епопея «Ругон- Маккари» відображають політич ний і моральний занепад буржу азії і містять у собі критику ді яльності реакційного уряду. Наступна серія романів Золя — «Три міста» («Лурд», «Рим», «Па риж» — 90-і роки) є у значній мі рі творами антиклерикальними і антирелігійними. Ці три романи були внесені Ватіканом до списку заборонених книг. Наприкінці 90-х років Золя мужньо вступив у безпосередню політичну боротьбу з реакцією. У 1898 році письменник-громадянин звернувся до президента Фран цузької республіки з відкритим листом під назвою «Я обвинува чую». Золя звинувачував фран цузький уряд, суд, военщину у беззаконні, кровожерливості та ін ших злочинах перед народом. Він захищав капітана Дрейфуса, якого несправедливо обвинувачу вали у державній зраді. Золя бу ло притягнуто до суду за цей лист і осуджено на один рік ув ’ язнен ня. Він змушений був емігрувати в Англію. А. П. Чехов писав з цього приво. ду, що на боці Золя вся європей. ська інтелігенція, а проти нього — все, що є мерзотного, непевного. У Лондоні Золя створює свої останні твори — «Плодовитість», «Труд» і роман «Істина», якого письменникові вже не довелось побачити в друкові. Він помер в результаті нещасного випадку 29 жовтня 1902 року. У своїй кни зі, присвяченій Е: Золя, Анрі Бар- бюс писав: «Треба ставити цю ве- лику тінь не позаду нас, а перед собою і використовувати її в дусі освіти людей, колективних вимог і прогресу, який змінить обличчя світу…». Н, К. Крупська розповідала, як високо оцінював В. І. Ленін гро мадянський подвиг Золя, як він любив роман письменника «Вуг лекопи». А. РОГОВ Адреса редакції: Університетська аул., 16. Тел. 2-72-01, дод. 64. Друк. Вид-ва ХДУ. БЦ 04306. Зам. 664. Заст. редактора В. МОСЕНЦЕВ. Деканат, партійне, комсомольське і профспілкове бюро радіофі зичного факультету з глибоким сумом повідомляють про трагічну смерть студента III курсу КАРПУКА Івана Лукича і висловлюють співчуття його родині.