33 — 34 (1023 — 1024) Субота, 7 травня 1960 року. Ціна 20 коп. 9 ТРАВНЯ- 15-РІЧЧЯ ДНЯ ПЕРЕМОГИ ПАЛКО СХВАЛЮЄМО В університеті панус велике піднесення. На всіх факультетах, в усіх установах нашого вузу проходять мітинги. Вони присвячені історичній п ’ ятій сесії Верховної Ради СРСР, на якій з доповіддю «Про скасування податків з робітників і службовців та інші за ходи, спрямовані на підвищення добробуту радянського народу» виступив Перший секретар ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР депутат М. С. Хрущов. Один за одним виступають студенти, викладачі, робітники. Вони говорять про те, що на основі рішень XX і XXI з ’ їздів Комуністич на партія невпинно здійснює програму піднесення добробуту і культури радянського народу, що скасування податків — новий важливий захід по підвищенню народного добробуту. – В ножному виступі — палка подяка Партії і Уряду за бать ківське піклування, в кожному виступі — гордість за свій вели-‘ ний народ, за рідну партію, за наше радянське життя. Ми, викладачі і студенти історичного факультету, — говорив, відкриваючи мітинг, декан історичного факультету А. Г. Слюсар ський, — схвалюємо і палко підтримуємо заходи партії і уряду, спрямовані на дальше піднесення добробуту радянських людей і зміцнення могутності рідної соціалістичної держави. Життя наше рік у рік стає все багатшим, культурнішим, і за це ми гаряче дякуємо Ленінському Центральному Комітету КПРС. Студенти Бондаренко і Верлока, викладач Пільверман, секре тар партійного комітету університету Кучер схвильовано говорять про те, що весь світ ще і ще раз переконується у повсякденному піклуванні Радянського Уряду про щастя народу. Трудящі капі талістичних країн про таке і мріяти не можуть. Адже мета капі талістів якомога більше нажитися за рахунок трудового народу. Кожне положення доповіді Микити Сергійовича Хрущова на засіданні Верховної Ради СРСР пройняте величезною гуманністю, піклуванням про людину, про її сподівання і потреби. Такі думни хвилюють І радують серце. І колектив університету, як і всі радянські люди, докладе всіх зусиль, щоб працювати ще краще, виховувати для нашої прекрасної Батьківщини чудових спеціа лістів, будівників комунізму. ВІТАЮ ДРУЗІВ! Сьогодні я послав вітальну те леграму своїм друзям Анатолію Голикову і Анатолію Коваленку, які несуть зараз почесну службу воїна Радянської Армії. Та хіба тільки я один вітаю друзів у зна менний день свята Перемоги! У найвіддаленіші кутки нашої країни несуть телеграфні лінії теп лі слова вітання: «Бажаємо вам успіхів, товариші солдати, у ва шому складному навчанні». «Бажаємо успіхів», — говорили ми один одному, розлучаючись. Одні йшли до вузів,, інші — нести службу в лавах Радянської Ар мії. Мета була одна — удоскона лювати майстерність, навчатись хороше і сумлінно, щоб стати потрібними суспільству. Завдяки нашим друзям, що не суть почесну службу, ми маємо змогу зараз спокійно вчитися у вузах; потім прийдуть до вузів вони. І, загартовані в армії, ко лишні воїни подадуть приклад справді серйозного ставлення до навчання. Хіба ми можемо щось закинути товаришам, які прийшли з армії і зараз навчаються поряд з нами? Навпаки, ми, так би мовити, рів няємось на них. Наприклад, у нас на курсі, на першому фізмату, ко го ми обрали секретарем комсо мольського бюро? Івана Михай люка, який прийшов з армії. А наш староста курсу Микола Олій ник? Він також прийшов в уні верситет з лав армії. Приклад у навчанні і громадській роботі по- дають учорашні воїни Голуб, Кар- кач, Пономаренко, Звичайно, їм іноді важче вчитись, ніж нам, які нещодавно закінчили школу. Але у них є вже навички перемагати труднощі, долати перешкоди. Во ни доводять це на практиці. Вітаю чи з святом Перемоги друзів, які зараз несуть свою службу воїнів, і вчорашніх воїнів, що стали сту дентами, ми бажаємо їм усім щастя і успіхів. М. ЗЕЛЬЄВ. ВОНИ ЗАХИЩАЛИ БАТЬКІВЩИНУ Після війни поверталися до навчання ті, що стали у грізний для Батьківщини час солдатами. Майже на кожному військова гім- настьорка, шинель. Хлопці і дівчата, вчорашні солдати, сержант;’, лейтенанти, капітани, знов сіли за книги. На філологічному факультеті студенти знають і поважають своїх викладачів Ірину Олександрівну Кирюхіну, Ніну Олександ рівну Федотову, Галину Матвіївну Пучковську, Олександру Кузь мівну Клименко, а не всі знають, що прийшли вони на факультет у тяжкі післявоєнні роки, прийшли з війни. Уже після війни довелося закінчувати навчання капітанам за пасу Павлові Івановичу Мартем’янову, Петрові Яковичу Коржу, ві домим зараз на факультеті викладачам. Пишається філфак і одним з кращих своїх вихованців Героєм Радянського Союзу — тепер директором ЦНБ — Дмитром Андрійови чем Ушаковим. Повертались з війни і викладачі, щоб продовжувати свою мир ну справу виховання майбутніх філологів. Григорій Федотович Ко- ломієць, Федір Пилипович Медведев, Федір Олександрович Конова ленко, Олександр Мойсейович Фінкель — колишні воїни, святкуючи з усім народом свято перемоги, згадуватимуть, мабуть, шляхи Війни. І не тільки вони, а й П. П. Вербицький, І. М. Куликов, М. В. Черняков, В. О. Мосенцев, Л. Я. Лівшиць, О. С. Калиничен ко, М. Г. Зельдович. Переважна більшість викладачів філологічно го факультету під час війни бились з ворогом, відстоюючи пра во сьогоднішньої молоді жити і працювати, вивчати російську і українську мови і літератури. З великою пошаною згадуємо і думаємо ми про них сьогодні. О. КИРИЧЕНКО, студентка філологічного факультету. СПОГАДИ ВОЇНА ТЬ АЛЬ БОРИСОВІ за- лишати місто, де нещо давно складав він іспити до заочного відділення універ ситету і де склав тепер останню сесію. Харків зали шився позаду. Поїзд швид ко біг по рівнині, і тільки пе рестук коліс будив спогади… 1941 рік. Війна хмарою оповила країну. Не минула та хмара і блакитного неба села Котельви на Полтавщи ні, де жив 17- річний юнак Борис Бойко. Перервалося навчання, до якого він так тягнувся. Та не час про це хвилюватись, не можна за лишатись осторонь боротьби проти поневолювачів. Борис добровільно пішов на фронт. Назавжди залишились у пам ’ яті перші бої, відступ, переформування частин, су ворий Карельський фронт. За місто Олонець добу три ває бій. Німці’кидають все нові і нові частини. Коло станкового кулемета — Сте пан Мовчан. Ні на хвилину не залишає він його, бо єди ний цей кулемет залишався на всю роту, а рота склада лась тепер лише з двох: йо го, Степана, і’ Бориса Бойка. Останні 500 патронів. Остан ні сили у бійців, але сильна віра в перемогу, сильна не нависть до ворогів. І ворог відступив, відступив від двох радянських солдат, які становили роту і бились як рота, відплачуючи за смерть товаришів. Пригадуються й інші епі зоди. Другий Білоруський фронт. Крізь радянську обо рону прорвався німецький танк. Борис розправився з ним по-солдатськи. Вітчизна нагородила свого сина орде ном Слави. …Москва салютами від значала перемогу. Героєм повертався Борис додому на рідну Полтавщину. Вчитись було для нього настійною потребою. За короткий строк з відзнакою закінчує він сільськогосподарський техні кум, згодом — учительський інститут, і теж з відзнакою. А тепер Борис Бойко — сту дент останнього курсу заоч ного відділення біофаку. Назавжди полюбилась Бо рисові мирна, дуже мирна справа — праця вчителя. Виховувати дітей… Вищою над усе вважає у житті він цю працю. Уважно вивчає методи педагогіки А. С. Ма- каренка, чудово розуміє не обхідність впровадження їх у справу формування люди ни нового суспільства. Добре, коли людина твер до знає, чого вона хоче. Ми моволі позаздриш людині, що присвятила своє життя такій справі, яка забирає всі сили душі, приносить ра дість і тривоги, прикрості і надії, служить на схилі віку джерелом постійного вдово лення, від свідомості того, що не марно живеш, що ти потрібен людям. О. ЛЕОНОВА. Прапор з міста Кривий Ріг Про історію прапора, подарунка гірників України, який зберігали мансфельдські гірники, розповідає лауреат Національної премії пись менник Отто Готше у своїй новій книзі «Прапор з міста Кривий Ріг». Отто Готше розповідає про те, як старий німецький робітник на початку ЗО-х років написав листа своїм радянським товаришам: «А тепер, дорогі товариші з рудника імені Фелікса Дзержинського, ми просимо Вас відповісти на цей лист. Наше життя важке. Моно полісти нещадно експлуатують нас, вони присилують нас до під невільної праці. Ви живете у вільній країні. Ваша порада для нас дорога, вона потрібна нам.. Допоможіть нам навчитися пере магати!». Перша держава робітників і се лян — соціалістичний Радянський Союз — був їхнім надійним дру гом, і за запрошенням радянських друзів в СРСР їде делегація ман- сфельдських гірників. Хазяїни над силають за делегацією шпигунів, які повинні були знайти привід для того, щоб зірвати поїздку у країну соціалізму. Обережними були німецькі гір. ники, коли повертались до себе на батьківщину, коли ЇМ довело ся долати численні бар ’ єри, роз ставлені класовим ворогом, бо во ни везли з собою дорогоцінний подарунок радянських друзів — Червоний Прапор з рудника іме ні Фелікса Дзержинського у Кри вому Розі. Фашисти, захопивши владу, на магалися вирвати з рук робітників прапор з міста Кривий Ріг. Але його дбайливо зберігали родичі Отто Брозовського, людини, яка в Радянському Союзі прийняла цей дорогий подарунок. Фашисти загрожували, заарештували і ки нули Брозовського у концтабір, але їм не вдалося заволодіти пра пором. Коли через 12 років під удара ми Радянської Армії пануванню фашистів прийшов кінець, ман сфельдські робітники вийшли з цим прапором назустріч радян. ським воїнам. САЛЮТ ПЕРЕМОГИ Забув я минулі тривоги, Але не забуду одне, Як вперше салют перемоги На вулицю вивів мене. Він голосом трубним покликав На площу з усього села. І радість святкова, велика По вулицях нас повела. Горіли знамена і стрічки, Мов квіти майбутніх плодів. І я прапорець невеличкий Найвище підняти хотів. І цей прапорець якнайдовше Хотів я тримати вгорі, Щоб, дві п ’ ятирічки пройшовши, Він стягом багряним горів; Так хай же над нами щосили Тріпочуть шовки прапорів, Як звіт усього, що звершили, Мов квіти майбутніх плодів. А. КУРОЧКІН, студент II курсу українського відділення. ,5 травня — День преси Це було на по чатку навчального року. Двері редак ції повільно, ти хо розчинилися, до редакторського столу підійшла не висока на зріст, струнка і ладна дівчина. Ніяковію чи, вона сказала, що принесла до газети «своє тво ріння». — Показуйте смі ливіше/ — попрохав я, сподіваючись по чути вірші почат- ківця-поетеси. Але це були не вірші. Це було оповідан ня про турист ський похід і таке захоплююче, що його було виріше но надрукувати у найближчому но мері. — З якого ви фа культету? — спита ли автора. — З філологічно го. — Так вам особ ливо корисно пи сати до газети. — Я писатиму. добре, — червоніючи, відповіла дівчина. З тих пір минуло вісім місяців. Кореспондента Марину Курцеву читачі знають по багатьох змістовних, яскравих ма теріалах. Вона завжди обирає теми, героїв, про яких не мо же не писати. Від спортивних звітів і інформацій до нарисів про хороших, справжніх людей — такий діапазон творчості Марини. Марину Курцеву знають не лише як кореспондента, а й як голову ДСТ «Буревісник» на факультеті. Разом з викладачем фізкультури В. Вержбицькою і студентом Г. Штейном вона оформляє ‘ спортивний фотомонтаж (див. фото). За скромним підписом „Редколегія “ Фізматівці — народ бойовий, гарячі патріоти свого факультету. Коли б ви запитали, як працює їхня стіннівка «Вектор», вони не одмінно відповіли б: «Чудово», на віть коли «чудово» було дале ченько. Але цього року вони не обмежувались цим одним словом, а додавали: «Ходімо, подивимось!» І насправді для «Вектора» цей рік «врожайний». Номери вихо дять майже з математичною точ ністю, і біля кожного з них ак тивно збираються читачі. «Век тор» і його сатиричний додаток «Векторенок» користуються на факультеті цього року заслуженим успіхом. Тематика газети — ши рока і різноманітна, мова гостра, «Векторенок» влучно б ’ є в ціль. Хто ж зараз створює стіннівку, чия праця приносить задоволення читачам, користь факультетові? За невеликим і скромним під писом РЕДКОЛЕГІЯ стоїть понад ЗО чоловік. Це і відповідальний за сектор преси І. Адаменко, і чле ни редколегії М. Перельман, А. Лозебний, М. Ізральсон, 0. Ки- лячков, А. Цітко, Р. Іванова, В. Терещенко, 0. Рудько, А. Рож- ківська, В. Ігначков, Е. Караман та інші. ПОЧЕСНІ ІТАМОТИ-КРАЩПМ На честь Дня преси від бувся в нашому університе ті конкурс стінних газет фа культетів. Представників редколегій стіннівок тепло вітав член партійного комітету універ ситету тов. Корбут. З аналізом роботи газет різних факультетів виступив член редколегії багатоти ражки Л. Я. Лівшиц. Борис Ветров, член комі тету комсомолу університе ту, оголошує рішення жюрі. Перше і друге місця поді лили стіннівки фізико-мате- матичного і радіофізичного факультетів «Вектор» і «Сигнал». Третє місце за воювала газета «Історик». На четвертому місці — фі лологи («Горьковець») і на п ’ ятому стіннівка біологів «За мічурінську біологію». Похвальними листами і грошовою премією нагород жені редколегії стіннівок фі- зико-математичного, радіо- фізичного і історичного фа культетів. Похвальними листами на городжені редактори стін нівок фізмату, радіофаку, філфаку, істфаку, а також художники газет. Почесні грамоти комітету комсомолу одержали кращі кореспонденти багатотираж ки Марина Курцева (філ- фак), Микола Зельєв (фіз мат), Світлана Журіна (іст- фак). НЕВІДКЛАДНІ ЗАВДАННЯ Нещодавно партійний комітет університету обговорив питання про виконання комітетом комсомолу рішень звітно-виборної ком сомольської конференції. Як відзначалось, комсомольська організація університету здійс нює чималу роботу по вихованню студентства. Досить задовільно організовано виконання таких пунктів рішення, як подання допо моги студентам-виробничникам, залучення всіх студентів до су спільно-корисної праці, постійний контроль за академічною успіш ністю і дисципліною, навчання комсомольського активу, оборонно- спортивна і шефська робота. Разом з тим у діяльності комітету комсомолу університету бу ли відзначені й серйозні недоліки. Питаннями контролю за само стійною роботою студентів над глибоким вивченням основ марк- сизму.ленінізму комітет ЛКСМУ фактично не займався. Під кон троль було взято лише такі види навчання студентів, як складання заліків з іноземних мов, лабораторні, курсові і дипломні праці. Щоденна самопідготовка студентів, участь у семінарських і прак-‘ тичних заняттях, повсякденна трудова дисципліна поки що лиша ється поза увагою комсомолу. Мають місце серйозні недоліки в політико-виховній роботі. Комсомольська група ще не стала центром масової 1 Індивідуаль ної політико-виховної роботи. Ще не набула масового характеру така форма роботи, як вечори художньої самодіяльності, диспути, вечори запитань і відповідей, зустрічі з героями праці, діячами науки і мистецтва. Занадто слабо провадиться політико-масоаа робота в гуртожитках. Переважна більшість порушень з боку комсомольців не зали шається без покарання. Але «профілактична робота» по усуненню порушень комітетом комсомолу не провадиться. Серйозні недоліки мають місце в організаційно-масовій роботі, погано поставлено кон троль за виконанням рішень, доручень тощо. У своїй резолюції по роботі комсомольської організації парт ком університету зобов ’ язав комітет комсомолу звернути особливу увагу на організацію контролю за самостійною академічною робо тою студентів, перш за все з суспільно-економічних дисциплін. Слід домогтися того, щоб комсомольська група стала центром всієї ро боти, а групові комсомольські збори перетворились на струнку си стему Ідейно-масового виховання студентства. От так вопи живуть Так буває завжди: одержиш чергове завдання і замислишся. Адже має відбутися зустріч з но вими людьми, розмова, знайом ство. І добре, коли люди вияв ляються хорошими, привітними, коли кімната освітлена променя ми весняного дня, і не зрозумі єш, від чого йде світло — від дня, чи від посмішок господарів. Так було і цього разу. — Як ви живете, як проводите своє дозвілля, чим цікавитесь? — запитували ми, входячи в кімнати студетського гуртожитку по про спекту Леніна. На столах — під ручники, зошити. На етажерках обов ’ язково книги. Щоправда, з багатьма господарями кімнат нам ке довелося зустрітись, бо в цей час — у першій половині дня — бліьшість студентів у бібліотеках, читальнях, на лекціях. Переступивши поріг 177 кімна ти, ми відчули особливе задово лення — так затишно в ній. Впа ла в око свіжа театральна про грама… Це наша Люба Олексі- єва вчора слухала «Севільського цирюльника», повернулася дуже задоволеною, пояснює Галя Бопш. До речі, виявилося, що й сама Галя любить балет, оперу, з нею цікаво можна поговорити на тему з мистецтва. — А це наш лектор,- — продовжує Галя, вказуючи на Га лину Чугуєнко. Зовсім недавно в клубі цегляного заводу вона з успіхом прочитала лекцію «Загад ки Антарктиди». Так, безумовно, вони відвіду ють всі кінофільми і дуже люб лять обговорювати їх усією кімна тою. — Ми живемо разом уже тре тій рік, кажуть дівчата, і завжди допомагаємо один одному, живе мо одним життям. З гордістю розповідають дівчата про Ніну Васьокіну, що вчиться з консерваторії — вечірниця — і бере активну участь у самодіяль ності. Але у Ніни ще вистачає ча су і на те, щоб тренуватися з спортивної гімнастики — першо розрядниця. До речі, спорт займає не останнє місце у житті подруг. Вони пояснюють це з наукової точки зору: адже вони географи і повинні бути загартовані. Записали ми й побажання: ча стіше бувати викладачам у гурто житку. Співчутливо хитали ми го ловою і при таких словах: «Не зручна ця друга зміна. Важко від відувати гуртки, театр». Люда Муженко тільки-но по вернулася від своїх піонерів. Адже Люда, як і її подруги, вожата. — Вони такі цікаві, — ділиться враженнями Люда. Сьогодні зби рали макулатуру, так вони все дивувалися, що зібрали велику купу, а вага невелика. Спереча лися. Ніхто не обмежується вивчен ням лише своєї науки. Знаходить ся час пізнавати й інші речі, під вищувати культурний рівень. І це створює таке життя, яке- будеш згадувати потім, як найкращі ро ки — молодість. В одній з кімнат познайомили ся з першокурсником радіофаку Олександром Сидоровим. Охоче розповідає юнак про своїх това ришів. Ось Альберг Сергеєв вже не перший рік працює оператором у любительській кіностудії, а Вік тор Коба — учасник духового ор кестру. І Віктор, і Олександр до того ж багато’часу провадять на радіостанції, встановили зв ’ язки з Польщею, Болгарією. Що сподо балося з прочитаного? Нещодавно з інтересом прочитав «Життя в імлі» Уілсона. Приємною була розмова з чет вертокурсницею істфаку Олею Се- лезньовою, учасницею самодіяль. ності і великою прихильницею оперних вистав, яких вона слу хала дуже багато. А книжок у 114 кімнаті, де вона живе, най більше, як, мабуть, і диспутів про прочитане, побачене. Найбільше тут, мабуть, і вишивок, що так хороше уміють робити дівочі РУКИ- С» ЛАНОВА. ЛЮДИ БРАТНЬО! КРАЇНИ ЧЕХОСЛОВАЦЬКІ ЗУСТРІЧІ Я НКОВ ВЕРШОК-одна з вер шин Трибечеських гір. З усіх боків освітлений сонцем, видимий здалеку, підіймається на ньому білий обеліск. Ми біля підніжжя обеліска. Широкі білі сходи ве дуть до невеликого мавзолею. На відстані кількох кроків від нього — залишки обгорілої землянки. Тут фашистські кати спалили поране них партизан — чехів, словаків, росіян. З останків семи героїв зу міли зібрати лише один кістяк. І він почиває зараз вічним сном у білому мавзолеї під скляним надгробком, надгробком, у якому створені мистецтвом майстра скла навічно застигли прозорі сльози по героях, що віддали своє жит тя ось за це сонце, за цю тишу, за те, щоб стояли поряд комсо мольці великого радянського міста Харкова і молоді люди Словакії. Коло стін мавзолею невелике партизанське кладовище. Поряд з чеськими, словацькими — росій ські, українські прізвища. Мовчки схиливши голови, про щаємося ми з пам ’ ятником слави і величі. -тНе померкне у віках дружба, скріплена кров ’ ю і життям кращих синів народів! — як клятву вимов ляють ці слова учасник партизан ського руху старий комуніст Мі- хаел Хутька і секретар комсомоль ської організації Харківського автошляхового інституту, голова нашої делегації Віктор Ігуменцев. І докази цієї дружби ми зустрі- чали на кожному кроці, букваль но з перших годин перебування на території Чехословаччини. Декіль ка годин тому ми переїхали кор дон, а знайомих, нових друзів уже багато. Літня людина уважно при слухається до нашої розмови. — Росіяни, — радісно киває він головою. — Москва. Добре, що приїхали. Нехай вам у нас сподо бається. Ми дуже раді і цій першій роз мові, і тому, що можемо зрозу міти все легко і просто, без пере кладача. Адже співуча словацька мова дуже співзвучна з україн ською. Валентин Кузьменко, інженер одного з, інститутів Харкова, при колює на пальто нашого супутни ка маленький червоний прапорець з силуетом Леніна. Старий роз чулений до сліз. — Ленін вічно живий! — говорить він схвильовано. Добре починається наша поїзд ка! А за вікнами вагону — красуні- гори. Мимо пропливає словенське Рудогір ’ є, Превідза, середня Сло- вакія — дуже, дуже красиво. Валерій Прощенко і Станіслав Кривошеев — студенти четвертих курсів харківських вузів. Ян Тихе навчається в Братіславі. Через рік він теж буде інженером. І, зро зуміло, спільні теми знайшлись відразу. «У нас теж», «Як у нас», — чується весь час. І від цьо го «як у нас» теплішає на душі. Розмова йде про поважні речі — про колекторну машину, про шра- гі Ріхтера (це зрозуміють лише електрики) і про збірну футболь ну СРСР, про кращих її гравців. Чуєш і думаєш: важко повірити, що розмовляють люди різних кра їн. Ми прощаємось з Іваном Ти хим (так попросив називати його Ян). Станція «Високі Татри», йо му час виходити, друзям по ту ристському табору він розповість зараз про нас. А попереду — пісні радянські, словенські, радість теплих зустрі чей, міцні потиски дружніх рук. Перше місто на нашому шляху, в якому ми зупиняємось на кіль ка днів, — Тополчанн, невеликий районний центр. Але душевного тепла і щирості жителів його ви стачило б і на велике місто. Між іншим, у цьому відношенні з То- полчанами могли б посперечатися і всі інші великі і маленькі міста, в яких ми побували. Всі основні підприємства мі ста — і деревообробний завод, і фабрика одягу, і інші, — належали власникам. Зараз господарі тут — вільні люди вільної країни. Вони з гордістю демонструють нам нові цехи, розповідають про плани дальшої реконструкції заводів, дальшої їх автоматизації. І повсюди нас зустрічають усмішками, квітами, музикою, «Підмосковними вечорами», зво рушливими — від душі — подарун ками. І тому почуваєш себе, як удома. О, а Кузьма Ковзун, п ’ я- тикурсник автошляхового інсти туту, очевидно, вирішив переква ліфікуватися: ось він поважно си дить у групі робітниць за швей ною машиною і досить вправно шиє. Спалах блицю, і наступного дня Кузьма одержує фотографію. Він збереже її як один із найдо рожчих життєвих спогадів. Марія Гергелова, робітниця де ревообробного заводу «Мир», має чималий трудовий стаж — 42 роки. Але і зараз приходить у рідний цех, щоб побувати серед товари шів попрацювати ще. І знов чується «Як у нас». Так роблят« і у нас старі робітники, бо лише у вільній країні праця — радість і щастя життя. У цехах заводів і в Тополчанах, і в Нітрі, і Глоговце, — скрізь плакати. Передові робітники зма гаються за звання бригади соціа лістичної праці. їх багато в краї ні, передових і сміливих. І поряд з комуністами в пер ших лавах члени ЧСМ. Вони уро чисто зустрічають нас у синіх блу зах, вони дарують нам свою друж бу і значки ЧСМ, вони бажають знати якомога більше про нас, про Закінчення див. на 4 стор. ,ЛИСТИ ДО РЕДАКЦІЇ Колишні виробничники Анатолій Браїловський і Віктор Ужчен- ко, відмімники-першокурсники філфаку, часті гості у факультетській бібліотеці. Ось і сьогодні вони прийшли сюди, щоб підібрати по трібну літературу. їм допомагає бібліотекар Алла Бухаріна. Фото Г. СУХОТІ НА. На радіофаці вивчають естетику Час, у який ми живемо, дає та кий багатий грунт для нових уяв лень, настільки привертає увагу до мрій про майбутнє, що немож ливо не підкоритися цьому, не мріяти про завтрашній день. І наша молоді мріє. Мріє про завтрашній день улюбленої науки, про красу техніки майбутнього, про чудове життя при комунізмі. Разом з вивченням точних наук студентство цікавиться мисте цтвом, питаннями естетики. З метою естетичного виховання студентства на старших курсах ву зів введено факультативний курс естетики. Навряд чи варто довго говорити про значення цього захо ду, його корисність зрозуміла всім. На IV курсі радіофаку вже від булися перші лекції і вже можна розповісти про перші підсумки. Лекції, які читає кандидат істо ричних наук Л. М. Баткін, цікаві, глибокі і навіть — це не буде ли ше суб ’ єктивною оцінкою — за хоплюють слухачів. Лекції відвідує в середньому 40 —50 чоловік, тобто майже поло вина курсу. Це хороша цифра, як що врахувати, що відвідування цих лекцій не обов ’ язкове, і більш ніж скромна, якщо виходити з важли вості цього заходу. Але, незважаючи на все це, ми певні, що з кожним разом все менше буде вільних місць в аудиторії, де читається лекція з естетики. Запорукою цього є все зростаюче коло питань, які пору шуються на лекціях, запитання, що їх задають студенти. І. ЖДАНКО. ТВОЇ ТОВАРИШІ Одна біографія Хочеться розповісти про жит тєвий шлях одного з наших сту дентів — Рафката Ахмерова. Не будемо казати — звичайний він чи незвичайний, а скажемо лише одне: чесний, благородний. …До революції батьки Ахмеро ва були наймитами. Вони, разом з тисячами таких же трударів, принесли в містечко Сарапул, Уд муртської АРСР, Радянську вла ду- ’ Народився і ріс Рафкат у ті важкі часи, коли наша Вітчизна ще загоювала рани громадянської війни, почала будувати соціалізм. Батьки — тепер уже робітники — прищепили йому любов і повагу до праці, озброїли його добрими трудовими навичками, підготува ли до самостійного життя. Та не встиг юнак стати на са мостійний шлях, як розпочалася Вітчизняна війна. Рафкат п ’ ят надцятирічним підлітком працює на підприємстві, замінивши дорос лих, які пішли воювати. І тоді вже, — як не було важко, — на вчається в лісомеханічному техні кумі і закінчує його. У 1948 році Рафкат іде рядовим бійцем до лав Радянської армії, а восени 1957 року старший лей тенант Ахмеров змінює військовий одяг льотчика на цивільний і зно ву стає до лав активних будівни ків комунізму. Чесним, сумлін ним — таким знали Ахмерова всю ди, де б йому не довелося бути. Саме таким знають Рафката, нині другокурсника фізмату, і його то вариші — студенти. Великий життєвий досвід, лю дність, вміння організувати лю дей — ці риси викликали повагу до нього. Група другокурсників ядерного відділення, в якій він — староста, з організованості, дисципліни та академічної успішності — одна з найкращих в університеті. А зараз Рафкат — голова студ- ради гуртожитку на площі Дзео- жинського. 1 яка б справа не доручалася Ахмерову — можна бути певним — він не підведе. В. ХВОРОСТЯН, студент фізмату. Як це робиться Шумить університетське життя, вирує. Лекції, лабораторні занят тя. Знов лекції, тренування… Як хороше почувати себе серед това ришів, де у вільну хвилину завжди сміх, жарти. Але це буває не ча сто, бо чим ближче сесія, тим мен ше вільного часу. Іноді буває до того запрацюєшся, що просто від чуваєш потребу відпочити. 1 тут постають тисячі перепон, а най важливіше: як це зробити. Як звичайно готується у нас ве чір відпочинку? 2 — 3 дні бігає комсорг або хтось з бюро, умов- ляючи«штатннх> учасників худож ньої самодіяльності виступити на вечорі, який має відбутися цими днями? Потім вони (ті, кого вдалось умовити) декілька годин «тренуються» (саме тренуються, бо репетицією це назвати не можна), і самодіяльна частина вечора го това. Може, це звучить дещо утриру вано, але майже так воно І є. 1, слово честі, після такого вечора залишається якийсь неприємний спогад. Наш радіофізичний факультет не може поскаржитись на нестачу талантів. Чудово співає тріо дів чат з п’ятого курсу, від душі смієшся, слухаючи інтермедії Гей- вандова (III курс) і Сафронова (IV курс), які ведуть концерт. Як завжди, захоплює гра Янсона. Захоплює майстерність Чабаня, який виконує гімнастичні вправи. Але все це знайомі обличчя, «штатні», так би мовити, учасни ки. А де ж Інші? Яка ж це са модіяльність, якщо вона не ма сова? АЗАРОВ, студент радіофаку. Олег Руденко, Володимир Ко ник, Віктор Печенєв навчаються на геологічному факультеті. Вони раніше за студентів інших фа культетів розпочинають сесію. І тому у день недільника по благо* устрою території гуртожитку гео логи могли не брати в ньому участь: адже сесія! Але хлопці вийшли на роботу і працювали разом з усіма. Працю вали хороше, як і слід працюва ти справжнім студентам. Ось вони па фото. На жаль, наш фотокореспон дент не зумів знайти майбутнього геолога Василя Ковалевського, який теж, цінуючи кожну хвилину гарячого студентського часу, ви йшов на недільник і показав при клад сумлінної роботи. Чому мовчить наш радіовузол? У нашому гуртожитку по проспекту Леніна, 20 є гарне примі щення, яке відведене під радіостудію. А яка з неї користь? Вже декілька місяців радіовузол мовчить. Коли проходиш повз цієї кім нати, розташованої на третьому поверсі, здебільшого бачиш замок. Правда, відкривається радіостудія в суботу та в неділю, щоб пере дати до танцювального залу музику. Ніяких цікавих передач ми не чули вже давно. Тільки зрідка, раз чи два на місяць, можна почу ти якусь об ’ яву, що передає студрада, і навіть ця, з дозволу ска зати, передача ведеться дуже погано. Звичайно, всі студенти в гуртожитку виявляють незадоволення щодо такої роботи радіостудії. Ті, хто живе в гуртожитку не пер ший рік, пам ’ ятають, що студія працювала значно краще, коли нею керував Віктор Свирський. Майже щодня можна було почути приємну музику, пісні, гарні радіожурнали, в яких освітлювалось студентське життя. Навіть була організована передача останніх ві стей по університету. Радіовузол щиро поздоровляв студента або студентку з днем народження, передавав концерт за студентськими заявками. Говорити про те, що саме так мусить працювати радіовузол, не ма потреби. Ми не знаємо, з якої причини Віктор Свирський зараз не керує цією ділянкою, а передана вона четвертокурснику історичного Во лодимиру Солодовникову. Нам, врешті, все одно, хто очолює радіо вузол, ми бажаємо лише одного: нехай працює він систематично і приносить користь, В. ОБОЛОНИК, студент філфаку. СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ ..Студенти думають інакше” Під такою назвою в нашій га зеті була вміщена стаття С. Жу- ріної про деякі недоліки в роботі каси взаємодопомоги на історич ному факультеті. Зараз майже всі недоліки в роботі каси усунено, каса значно поліпшила свою ро боту, працює ритмічно і за остан ній час зуміла допомогти значній кількості студентів. Каса видала майже дві тисячі карбованців до помоги. Заважають нормальній роботі каси такі нечесні люди, як Надо- ля, Корнієнко, Міщенко, Шеверді- на, які давно вже взяли допомогу, а своєчасно не повертають гроші, перешкоджаючи тим самим одер жати допомогу своїм товаришам, їм неодноразово говорили про це. А п ’ ятикурсник істфаку Корнієнко зовсім відмовився від сплати за боргованості, запевняючи, що дав но гроші вніс. За положенням КВД член каси, який не сплачує внески більше ро ку, автоматично вибуває, а каси хімічного, фізико-математичного, філологічного і радіофізичного факультетів у зв ’ язку з переви борами нових казначеїв ще й досі не внесли жодного карбованця, підводячи своїх студентів. На 1 квітня 1960 року члени університетської каси взаємодопо. моги мають заборгованість на су му 3098 карбованців. Шкурчен- ко — 135 карбованців, Кукс — 68 карбованців, Зікранець —60 кар бованців (хімфак), Савченко — 150 крб., Богданова — 100 крб., Гребенніков — 100 крб., Кравчен ко — 115 крб. ’ (філфак); Смер дов — 150 крб., Древаль — 150 крб., Верхорубін — 100 крб., Дорохов — 130 крб., (фізмат); Макєєв — 150 крб. (радіофак) і багато ін ших, прострочили позику більш, ніж на 2 роки. Вони і тепер ще не думають сплачувати боргів, незва жаючи на те, що кожному з них особисто нагадувалось, причому неодноразово. Доводиться іноді нагадувати і про суд. Як обурливо, що є серед нас та кі товариші, які закінчують універ ситет, їдуть за призначенням, а. слідом за ними — повістки суду: поверніть гроші. Чи не сором вам, Шкурченко, Савченко, Древаль, Верхорубін та інші? Є у вас ком сомольська, людська совість, чи ви живете за принципом: аби со бі хороше, а інші, як хочуть?. Може, ці слова дійдуть до сві домості, якщо не самих боржни ків, то громадськості їхніх курсів. Певні, що дійдуть. А. ХАРА31Й, голова правління КВД профкому. ,ЛЮДИ БРАТНЬО/ КРАЇНИ ЧЕХОСЛОВАЦЬКІ ЗУСТРІЧІ наше життя, про нашу роботу. Ось чому так швидко знайшли спільну мову два молодіжних во жаки — Валя Кухарєва з Харків ського канатного і Гаві Галова з Тополчанської фабрики одягу. Дівчатам є про що порадитись. Ось чому з такою увагою на за воді Словакофарма в Глоговце слухають члени бригади, яка бо реться за звання соціалістичної праці, розповідь комсорга Харків ської книжної фабрики Наді Ти- хомирової про справи і життя харківських бригад комуністичної праці. А молодий конструктор заводу «Мир» Йосип Хмелар мріє побу вати у Радянському Союзі. І тоді він обов ’ язково поїде до Харкова, бо за ці кілька днів харків ’ яни стали його справжніми друзями. Нас супроводжують по Чехо- словаччині не лише дружні посмі шки і сердечні зустрічі, але й чудова, сонячна, справжня весня на погода. — Це ви привезли з собою сонце і тепло, — говорять нам нові друзі. — Ні, це ви нас з сонцем зустрі чаєте, — відповідаємо ми. Дружба велика, віками і бороть бою зміцнена. Вона і в назвах ву лиць — Сталінградська, Червоно- армійська, Сталіна, Кірова, і в на звах кінотеатрів — «Севастополь», і в магазинах радянської книги (у кожному місті), і в листуван ні Тополчанської медичної школи з Московською, і в тій увазі, з якою вивчається у Чехословаччи- ні досвід Радянського Союзу. Або ось, здавалось би, не дуже значний факт. Самодіяльний дра матичний гурток у Тополчанах ставить п ’ єсу Розова «В шуканнях’ радості», а студент бібліотечного інституту Петро Курячий, член на шої делегації, нещодавно виконав роль Яна Гуса у самодіяльному колективі свого інституту. Бесіда Петра з самодіяльними чехосло вацькими артистами затягується надовго. Колись (між іншим, не так уже й давно) дуже й дуже погано жи ли селяни Словакії. Багатьом до водилось кидати рідний дім, йти за море, шукати хліба. Мало хто його знаходив, А зараз на кооперативних полях працюють з піснею, добиваючись з кожним роком все більших уро жаїв, більшого надою молока. Нам пощастило побувати в декіль кох дружствах, і всюди ми бачили одне: під керівництвом своєї Ко муністичної партії люди будують нове життя, до минулого нема і не може бути вороття. В це ві риш, коли бачиш, як у кооперати ві «Златий клас» працює молодіж на бригада Ю зефа Балайки, що бореться за звання бригади соціа лістичної праці, коли чуєш, як мої лоді і літні члени кооперативу говорять тобі: «Ви до нас років через п ’ ять приїжджайте! Ось то ді побачите!» Люди сміливо див ляться у свій завтрашній дець, своїми руками відкриваючи в ньо го двері. Змінюється і психологія. Про молодь і говорити не доводиться. Але в кооперативах, у радгоспних селищах нас зустрічали й старі. Закінчення. Поч, див. на 2 стор. Ось Людовиг Ваго. Багато років тому у складі військ інтервентів з вогнем ішов він на молоду Ра дянську республіку. — Імперіалізм у спину штов хав, — говорить він. — Дуже хо тів би поїхати зараз туди, до вас, вибачитися перед землею, се лами і містами, та роки вже не ті. Нове життя принесло щастя в мій дім. Дев ’ ятеро дітей, І ВСІ в люди вийшли. Сини — один учи тель, три інженери, один лікар, один завідує м ’ ясним магазином, один слюсар; щасливо живуть і доньки. Спасибі вам, — старий пла че, і нам важко стримати сльози. Кооперативи Тополчанського ра йону змагаються. Переможець одержить право надіслати делега цію до Радянського Союзу, у Хар ківську область. Молодь «Златого класа» твердо вірить, що пере може їхній кооператив. Вони роз учують радянські пісні, щоб спі вати їх в СРСР, і працюють не покладаючи рук. Таку ж радість від праці на за гальне, спільне благо зустрічали ми в усіх селах, де побували. У будинку Марії Цабажової на почесному і видному місці висить грамота, почесна грамота за сум лінну працю. Уся родина пиша ється цією нагородою. І це ти пово для сьогоднішньої Чехосло- ваччини. Багато було радісних і теплих зустрічей і на підприємствах Гло- говца, і в школах, і в кооперати вах. Про все не розкажеш, всіх нових друзів не назвеш. Ми ща сливі були зустріти у радгоспі «Глоговець» комуніста Ю рая Гри- мунда, який у далекі воєнні роки був бійцем Чехословацького ба тальйону, що формувався на Хар ківщині і під Харковом дав свій перший бій. Ми щасливі були взнати, що в цьому господарстві є бригада соціалістичної праці, яка під керівництвом Ш тефана Урбанич домагається перемог у праці, ми раділи з того, що се кретар ЧСМ радгоспу Марія Адамцова задоволена успіхами своїх товаришів у праці. Ми з ра дістю переконались, оглядаючи сільську середню школу в Алек- шинцях, що країна не шкодує коштів на народну освіту, на ви ховання дітей. • А з заводу Словакофарма ми назавжди повезли теплі спогади про молоду робітницю Еву Ш имо- вичову, яка довго доводила, що росіяни і словаки дуже схожі між собою, а потім, обнявши Галю Єлісеєнкову, з сміхом заявила: «Дивіться, у нас зовсім однакові носи!». І ми разом з молоддю заводу Словакофарма пишаємося, що у них такий чудовий клуб з читаль нею, залом для Глядачів і навіть з астрономічною обсерваторією. Вперед іде Чехословаччина, кожним трудовим днем відкри- ваючи нову сторінку своєї історії. Все менше старого в житті і сві тогляді, старого, що залишилось від буржуазного ладу. На це ста ре наступає нове й молоде, за пальне й сміливе. Воно наступає під керівництвом вірних членів Комуністичної партії Чехословач- чини, воно в усьому, це нове. І в ставленні до праці, і в тому, що серед молоді все більше таких за пальних ентузіастів як учителька Віра Сабова з Тополчан, як се кретар Глоговецького районного комітету ЧСМ Рудольф Коштял, як директор будинку виховання дітей молодий комуніст Вахалік. Якось особливо сильно відчули ми це нове в місті Нітра. На ву зенькі старі вулички, на діючі костели, на ресторани, де часом танцюють ще ультрамодні західні танці, широким фронтом іде нова Нітра — Нітра великих і світлих нових будинків, Нітра, що закін чує спорудження чудового будин ку сільськогосподарського інсти туту, Нітра, що володіє прекрас ним палацом піонерів, де все — для маленького громадянина но вої країни. І це нове перемагає всюди. Здо бутком народу стали чудові па лаци, храми. В них — музеї, ди тячі будинки. Здобутком народу стали картинні галереї і книжкові сховища. А в одному з найвелич? ніших храмів сучасності, у древ ньому соборі Святого Вітта у Пра. зі цього року проходитимуть свя та традиційної празької весни. І це теж — нове. У школах вивчається російська мова. Діти старших класів роз мовляють російською мовою вже майже вільно. Молодь Чехосло- ваччини прагне краще і глибш пізнати свого великого друга — Радянський Союз. Нема такої лю дини у цій братерській країні, яка б не знала і не пишалася тим, що на одній з центральних площ Праги, на площі Радянських тан кістів, на високому постаменті ви сочить радянський танк, який першим увірвався в столицю, щоб врятувати від руйнування місто і його історичні пам ’ ятники, щоб врятувати життя багатотисячному населенню. На постаменті викар бовані прізвища героїв — танкістів, що віддали ероє життя за свободу Чехословаччини, за життя і мир у всьому світі. Тут, по набережній Влтави, по Кардовому мосту, по площах і вулицях Праги пройшли воїни- визволителі, ті, хто кров ’ ю своєю навіки скріпив дружбу двох країн. Пам ’ ять про них живе і вічно бу де жити в серці чехословацького народу, передаватися від старшо го до молодшого. Наша зустріч з Чехословакією була і зустріччю з вами, гвардії старший лейтенант Новожилов, гвардії лейтенант Гончаренко, гвардії рядовий Базелюк, з десят. ками ваших товаришів, чиї пріз вища навічно вписані на поста менті слави. Сьогодні, у дні свят кування 15-річчя звільнення краї ни від фашистського ira, їх повто рює уся Чехословаччина з вдяч ністю і любов ’ ю. Ми повезли на Батьківщину привіт від вас і нйзький уклін. 14 днів перебування в Чехосло- ваччині пролинули майже непо мітно. Ми залишаємо столицю країни — Прагу, злату Прагу, за хоплені незабутньою красою і ве личчю її палаців і пам ’ ятників, скорені величчю і простотою душ її людей. Кожен везе з собою адреси і фотокартки нових -друзів, їх скромні подарунки, їх щирі поба жання, чудові національні пісні і прекрасний заклик: «Ать жіє че- ско-словенске а сов ’ єтске прша- тельствії. — Хай живе чесько-сло- вацько-радянська дружба!». Л. МЕЖОВА. Багато хороших справ З кожним днем все ближче ми до комунізму. Зводяться нові спо руди, підвищується продуктив ність праці, зростає добробут на роду. Натхнені великими справа ми, самовіддано працюють брига ди комуністичної праці, всі радян ські люди. І невпинно підвищуєть ся їхня свідомість, почуття почес ного громадського обов ’ язку, ви ховується комуністичне ставлення до життя. І це — на кожному під приємстві, у кожному колективі. У цій замітці мова піде про тих людей філологічного факультету, які, не шкодуючи сил і часу, ве дуть широку і корисну громадську роботу як на факультеті, так і за його межами. Все більшу популярність за войовує університет культури, створений на базі філологічного факультету для робітників заводу «Електроважмаиі». Професори, доценти, викладачі факультету ви ступають перед робітниками з доповідями про радянську і зару біжну літературу, про мову. До повіді М. В. Чернякова, І. Г. Бу- лашенко, В. Н. Кнейчера, М. П. Легавки завоювали велику по пулярність слухачів. З подякою студенти говорять про співробітницю факультету т. Пашкову, яка дуже багато працює з студентами з російської мови. Багато можна розповідати про закоханих у свою професію викладачів, про агітаторів курсів, керівників студентських наукових гуртків, старших товаришів сту дентів. Другокурсники українсько го відділення нещодавно разом з агітатором В. О. Чирковою від відали виробництво. Ф. П. Луцька — невтомний організатор факуль тетської самодіяльності. Г. Т. Солонську, Г. М. Дмит- ренко також завжди можна поба чити з студентами їхніх груп. За велику, хорошу справу взя лися студенти четвертого курсу російського і українського відді лень. Вони виїжджають у колгос пи, йдуть на заводи, в робітничі гуртожитки та на факультети і читають лекції на різні теми.. В. Дейнеко, А. Гулак, Л. Зель- цер, Л. Тарасов, М. Філімонов їздили у Золочівський, Вовчан- ський, Дергачівський та інші рай они Харківщини, де робили допо віді з’ міжнародного становища. Хлопців слухали з інтересом, а доярки в Золочівському районі, де виступав Гулак, приходили слу хати доповідь двічі. Третьокурсники російського від ділення з ентузіазмом взялися за викладання російської мови на підготовчих курсах, а другокурс ники їздять до робітників ХТЗ. Л. ЕНТОЛІНА. ПО УНІВЕРСИТЕТУ Четвертокурсниці-біологи Надя Ківенко і Ліля Кудря ведуть розрахунки по визначенню нуклеїнових кислот у тканинах. У червоному кутку гуртожитку, коли передача дуже цікава і е вільна година. НАЙМОЛОДШИЙ АНСАМБЛЬ «Композитор Лисенко! Баркаро ла. Виконує ансамбль народних інструментів, наймолодший колек тив художньої самодіяльності ХДУ», — оголошує конферансьє. І відразу ж мелодія і ритм ство рюють картину моря з бурхливими сплесками зелених хвиль і рівно мірним рухом весел, які несуть легкий човен від мальовничих бе регів. А втім, чи море це? Це ж напевно наш Дніпро, і човен пли ве повз квітучі колгоспні лани і розкішні сади. Віє теплим за пахом ранньої весни. Ви зачаро вані пробудженням весняної кра си, нерухомо стоїте на березі під сінню старого дуба, мрієте і На віть не помічаєте, як розтав чо вен у голубій далині. Саме так повинна звучати бар карола у виконанні нашого орке стру. А чи не забули ви слова конферансьє? «Наймолодший ко- лектив нашої самодіяльності». Ие пройшло ще й двох місяців з ча су першої репетиції, але ми, учас ники ансамблю, багато чого на вчилися. На огляді художньої са модіяльності ми не виступали то му, що не встигли як слід підго туватись. До того ж були й інші причини. Двічі репетиції зривали ся через те, що клуб у гуртожит ку на проспекті Леніна був за критий на замок і нікого з студ- кому розшукати було неможливо. От і останню репетицію провади ли у 138 кімнаті. Ансамбль продовжує велику і серйозну роботу. Вивчаємо теорію музики, вчимо варіаційні вправи, готуємо соло, дует, тріо під аком панемент фортепіано. Володимир Федорович Короп, керівник ан самблю, багато і терпляче працює індивідуально з кожним учасни ком. М. НУРЦЕ8А. Адреса редакції: Університетська вул . 16 Гел 2-72-01, дод. 64 Друк. Вад-ва ХДУ БП 05488. Зам. 952.